Іван Тристан: доля, зіткана з героїчних подвигів

Хутір Тристани у свій час був досить великим за кількістю населення і відносився до групи хуторів «тристанівських». У роки війни його уродженці героїчно воювали з німецькими загарбниками. Багато хоробрих воїнів так і не повернулися до рідних домівок. У книзі Пам’яті України у невеликому мікрорайоні тільки одних загиблих Тристанів названо аж 29 (Пригарівка — 12, Панасівка — 11, Козельщина — 4, Андрійки — 2). Інші, пошматовані кулями й осколками, все ж таки залишилися живими. Серед них — людина героїчної і водночас трагічної долі — Іван Іванович Тристан, 1918 року народження, з хутора Тристанів

І.І.Тристан до війни

Ваня мав трьох сестер і двох братів. Після закінчення 7-річки Іван працював у колгоспі. З жовтня 1938 до листопада 1940 року Іван Тристан перебував на військовій службі. Перед війною працював у Диканському лісництві.
На другий день після нападу фашистів, 23 червня 1941 року, був мобілізований до лав Червоної Армії. Потрапив у 141-й гаубично-артилерійський полк. Воював на Південно-Західному фронті. Його війська, що захищали Київ, у вересні 1941 року відступили на територію Полтавщини. Тим часом німецьке командування повернуло з московського напрямку на південь, другу польову армію і другу танкову групу Гудеріана, а на північ з району Кременчука – сімнадцяту польову і першу танкову групу Клейста. 14 вересня 1941 року обидві танкові групи ворога з’єдналися у районі Лохвиці. Кільце навколо 5-ї, 21-ї, 26-ї, 37-ї та частини сил 38-ї армії замкнулося. В оточення не потрапили тільки 40-а і лівофлангові дивізії 38-ї армії.
18 вересня 1941 року Іван Тристан, прориваючись з оточення, одержав тяжке потилично-шийне поранення, втратив свідомість і потрапив у полон. Врешті, опинився у страхітливій Хорольській ямі смерті (табір для військовополонених, — прим. автора).

На фронті

У жовтні 1941 року велику кількість полонених фашисти погнали до Кременчука, у місцевий концентраційний табір. Уся дорога була встелена трупами червоноармійців, бо конвоїри розстрілювали кожного, хто падав від знемоги. Міг бути застреленим і Тристан, але його фактично волокли бойові друзі.
Ось і Кременчук. Перед табором зібралося багато людей – жінок і старих чоловіків. Сталося так, що якраз навпроти групи Тристана натовп розступився і кілька бійців буквально пірнули у нього. Це сталося 30 жовтня 1941 року.
Ледве живий Іван Тристан добрався до Галещини, а вже звідти його привіз на підводі кіньми у Тристани якийсь добрий чоловік. Від раніше здорового молодого хлопця залишилося 40 кілограм ваги. Його довго годували з чайної ложечки.
З 15 жовтня 1943 року Іван Тристан воював на Другому, а з третього листопада 1944 року – на Третьому Українських фронтах.
Другий Український фронт (20 жовтня 1943 — 10 червня 1945 рр.) утворений у результаті перейменування Степового фронту. Цей фронт брав участь у битві за Дніпро. Провів Кіровоградську, Умансько-Ботошанську, Дебреценську операції 1944 р. Брав участь у Корсунь-Шевченківській і Яссько-Кишинівській операціях 1944 р., Віденській і Празькій операціях 1945 р..
Третій Український фронт (20 жовтня 1943 — 15 червня 1945 рр.) утворений у результаті перейменування Південно-Західного фронту. Цей фронт провів Дніпропетровську операцію (1943 р.), Березнегувато-Снігурівську, Одеську операції (1944 р.), Балатонську операцію (1945 р.). Брав участь у битві за Дніпро (1943 р.), у Нікопольсько-Криворізькій, Яссько-Кишинівській, Бєлградській (1944 р.), Будапештській (1944-1945 рр.), Віденській (1945 р.) операціях.
Іван Тристан відзначився у багатьох боях. У нагородному листі від 11 червня 1944 року написано: «Тов. Тристан, сапер-розвідник, проявив себе сміливим і відважним розвідником із виявлення загороджень противника і як досвідчений мінер. У ніч на 31 травня тов. Тристан з групою мінерів у кількості шести чоловік виконував мінування у районі висоти 875,9, що південніше Фундукулі, на відстані 50 м від окопів противника, який вів активний кулеметно-автоматний вогонь і систематично освітлював ракетами місце мінування. Тов. Тристан, не дивлячись на небезпеку, став виконувати мінування під вогнем противника. Він встановлював, заряджав і маскував міни, виконуючи одночасно роботу за трьох мінерів. Дякуючи його відмінним знанням з мінно-підривної техніки він протягом однієї години встановив 53 протипіхотних міни.
У ніч на 9 червня тов. Тристан і три сапери-розвідники одержали наказ про виявлення загороджень противника на висоті 222,7, що південніше с. Тешкурень. Користуючись темрявою, тов. Тристан попереду всіх безшумно поповз до виноградника. Місце дії розвідників противником було освітлено і стало обстрілюватися. Тов. Тристан при світлі виявив на висоті дротяний паркан. Перед самим виноградником виявив спіраль Бруно і ще розкиданий дріт. Виконавши повністю завдання, розвідники повернулися без втрат у частину».
За мужність і відвагу при мінуванні й активні дії у розвідці Іван Тристан був нагороджений медаллю «За відвагу».
У нагородному листі від 22 серпня 1944 року читаємо: «Тов. Тристан у ніч на 22 серпня 1944 року в районі, що північніше села Загоранча, діяв у групі розгородження переднього краю оборони противника. Він, не дивлячись на сильний кулеметний і автоматний вогонь, на відстані 50 м від траншеї противника особисто зробив прохід у протипіхотному мінному полі, знявши при цьому 63 міни. У момент штурму глибокоешелонованої оборони противника тов. Тристан повністю пропустив стрілкову роту через підготовлений прохід».
Цього разу Іван Тристан був нагороджений орденом Слави III ступеня.
У нагородному листі від 23 грудня 1944 року відзначено: «Тов. Тристан, командуючи відділенням саперної розвідки, у ніч на 20 грудня 1944 року в районі с. Петеля перший виявив мінне поле противника, яке пересікало дорогу. Він, незважаючи на сильний вогонь противника, який прикривав підступи до мінного поля, підповз до нього і приступив до розмінування.
Сміливі дії командира наслідували інші сапери, які під вогнем противника протягом чотирьох годин виконували розмінування, у результаті чого ними було зроблено три проходи, де було знято 123 протипіхотних і 38 протитанкових мін.
Виконавши завдання з підготовки проходів, тов. Тристан із відділенням прибув у частину». За цей подвиг Іван Тристан був нагороджений орденом Червоної Зірки.
Сотні разів Іван Тристан був на грані життя і смерті, коли здійснював замінування, розмінування, ідучи у розвідку. Одного разу він напоровся на німецьку засідку. Сили були нерівні. Фашисти схопили розвідника і вкинули у сарай. Добре, що як слід не обшукали. Залишився ніж. Тож уночі сміливець зробив підкоп, зняв ворожого вартового і благополучно повернувся у свою частину.
У боях, крім уже згадуваного, мав поранення у праву кисть руки і праве плече.

Післявоєнні роки

Демобілізувався аж у грудні 1945 року.
Воював із ворогом і старший брат Івана Івановича — Тихін. Він, як і мільйони інших, пропав безвісти.
А молодшому брату Пилипу довелося пройти через муки і страждання ненависної каторги у Німеччині.
Після війни І.І.Тристан сумлінно працював механізатором, водієм, бригадиром у колгоспі «Радянська Україна» (с.Пригарівка), неодноразово брав участь у збиранні хліба на цілині.
З дружиною Пелагеєю Мефодіївною мали двох синів. На превеликий жаль, Юрій помер у юному віці. Старший Віктор працював водієм-далекобійником, механізатором автобази. За прикладом батька, який захищав Україну і світ від коричневої чуми фашизму, Віктор Іванович у чорнобильському полум’ї рятував людство від атомного знищення. І 10 років тому відійшов у вічність. Син і донька В.І.Тристана нині мешкають у Кременчуці.
Ось така вона, дуже складна і хвилююча доля нашого славного земляка Івана Івановича Тристана і його рідних, зіткана з героїчних подвигів як у роки воєнного лихоліття, так і в мирний час; наповнена великою любов’ю до життя, отчого краю й України.
Ця доля є повчальною, особливо для молодших поколінь, адже майбутнє України у значній мірі залежить саме від них.

Григорій Сердюк
член НСЖУ

Використані матеріали:

  1. Домашній архів та спогади рідного племінника І.І.Тристана — Анатолія Пилиповича Тристана.
  2. Книга Пам’яті України, Полтавська область. 5. Кобеляцький район. Козельщинський район. Котелевський район. Полтава: Полтавський літератор. — 1996 р.
  3. Военный энциклопедический словарь. Москва: Военное издательство. — 1984. — стр. 77, 763-764.
Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *