Кримінальні мелодрами — під збільшувальним склом

Ідея написати цю статтю виникла після дискусії
у соцмережі з приводу випадків вандалізму у місцях масового відпочинку козельщан. Раз-по-раз бачимо у центральному сквері Козельщини потрощені секції бетонного парканчика; у зоні відпочинку «Ювілейній» біля ставка — понівечені лавки. Я вже не кажу про розламані чи вимазані фарбою дорожні знаки, перекинуті сміттєбаки й урни на вулицях, поламані саджанці декоративних дерев або украдені з громадських квітників кущі троянд чи петуній…
Щоразу, коли бачу або дізнаюся про подібне, на думку спадає лише одне: ну, що примушує людей таке робити? Що спонукає? Їм це приносить якесь задоволення — фізичне, моральне? Про матеріальну вигоду не йдеться: ну, яка може бути вигода від того, що ти поламаєш громадський паркан чи лавку?..

Пошукати відповіді на ці запитання запропонувала Наталія Сідаш, начальник Козельщинського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» у Полтавській області, слушно зауваживши: «У нас на обліку перебувають засуджені особи, по яких уже є вироки: за крадіжки, зберігання наркотиків, підпал, нанесення тілесних ушкоджень (у тім числі членам родини), дезертирство, дорожньо-транспортні пригоди, а також адмінпокарані за ухилення від сплати аліментів. Ми з ними працюємо, засуджені приходять до нас на реєстрацію. Хороша нагода для вас поспілкуватися з ними. Ця сторона життя нашого суспільства, громади зазвичай не афішується, про таке уникають говорити — а треба, просто необхідно! І про неповнолітніх, які вже вчинили злочини, і про байдужість, і ще багато про що. Осудом у соцмережах, гнівними коментарями чи замовчуванням наболілих тем такі проблеми не розв’язати. Ми впевнені — поговорити буде про що!»
Так я опинилася у цьому крихітному, проте досить світлому кабінеті.

— Цього року виповнюється рівно двадцять років, як ми почали реформуватися, — вводить мене у курс справи пані Наталія. — Як тільки нас не називали, до кого тільки не приєднували, якими повноваженнями лише не наділяли! Наша служба була у складі райвідділу управління внутрішніх справ як інспекція виправних робіт. Потім — уже як окрема структура, причому у складі Комсомольського відділу з виконання покарань, і Глобинського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції. На даний час ми — окремий структурний підрозділ Державної установи «Центр пробації». Упродовж цих двадцяти років змінювалися функції служби: було і здійснення контролю за особами, звільненими з місць позбавлення волі, в тім числі умовно-достроково, за особами з відстрочкою виконання вироку, умовно засудженими, за виконанням додаткових покарань.
Нині наше основне завдання — запобігти вчиненню повторних правопорушень. Служба пробації надає суду інформацію, що характеризує обвинувачену особу для прийняття справедливого рішення (це називається складенням досудової доповіді). Також ми організовуємо виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі; здійснюємо пробаційний нагляд, тобто контроль за особою, яка вчинила правопорушення, а також консультуємо цих людей, мотивуємо до змін, допомагаємо владнати їхні проблеми та адаптуватися в суспільстві тим, хто готується до звільнення з місць позбавлення волі. Усе це й визначає суть самого поняття «пробація».

Важко судити, наскільки жіноча ця робота. Адже доводиться мати справу зі специфічним контингентом — головним чином, із представниками чоловічої статі, які скоїли злочини, а також із неблагополучними сім’ями, агресивними підлітками та їхніми батьками, залежними від алкоголю. І все це — обов’язки двох чарівних представниць правоохоронних органів: Наталії Сідаш — начальника сектору, та старшого інспектора Ірини Жадан (взагалі ж у підрозділі їх троє разом із фахівцем Ярославом Василенком). За роки роботи вони вже навчилися правильно спілкуватися зі своїми підопічними, знаходити індивідуальний підхід до кожного з них. А бесіди з правопорушником, його близькими, рідними, колегами, друзями вимагають не лише певних знань із психології та педагогіки, а й неабиякої витримки, терпіння.

Тут у численних теках десятки, сотні доль, життєвих історій, утиснені у рамки досудових доповідей, характеристик, запитів, інформаційних довідок, звітів, особових справ. Їх можна прирівняти до бестселерів, якщо увімкнути всю свою уяву і спробувати побачити в сухих рядках, написаних «судовою мовою», живу людину, мотиви її вчинків, які призвели до злочину.
А можна й поспілкуватися з цими людьми (імена героїв змінені з етичних міркувань).

Сергій

Худенький, світловолосий, на перший погляд, сором’язливий. Здається, що йому трохи ніяково розповідати про себе для газети. Але він намагається зухвало посміхатися. Наскільки він відвертий, судити важко:
— Потрапив сюди через свою дурість. Працював на Єристівці (Єристівський гірничозбагачувальний комбінат — ред.) водієм. Після того, як я втратив цю роботу через конфлікт, у мене почалася конкретна чорна смуга. Треба було якось жити, тож підроблявся то тут, то там водієм. Якось мені подзвонили — не знаю, хто, звідки, — сказали, треба забрати й перевезти речі. Я навіть не мав уявлення, що мені прийдеться робити. Погодився. Що вони там завантажували і вивантажували, я взагалі не підозрював… Це було вперше. А потім весною замовники з двома «Татрами» знову найняли мене. А що робити? Грошей нема, роботи нема… А в мене дружина вагітна… У цій історії я вже брав участь і у крадіжці — вивезли «чермет». Я сам був винуватий, вчинив злочин, сам це покарання і поніс. Крім мене, було ще двоє крадіїв, але вони йдуть по цій справі як свідки, а вина вся лягає на мене одного. Тепер, як щось піде не так, мені загрожує п’ять років. А через місяць у нас із дружиною народиться дитина…

А ось довідка судовою мовою: засуджений за статтею 185, частина 3 Кримінального Кодексу України (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому). Покарання — до трьох років шести місяців позбавлення волі. Сергій звільнений від відбування покарання з іспитовим строком один рік. Мабуть, зіграла свою роль чудова характеристика: він активний учасник життя громади, надає вагому допомогу в організації культурно-масових заходів, ініціативний, творчий, відповідальний, надійний, має неабиякий досвід роботи з технікою та електрообладнанням і цим завжди допомагає місцевому закладу культури.
Навіть дивно, як міг такий позитивний персонаж вирости у неповній родині, де матір характеризують зовсім інакше — як особу, що веде «частково аморальний» спосіб життя. Щоправда, у матері й сина є спільна риса — схильність до крадіжок. На жаль.

Максим

Невисокий на зріст, смаглявий. Очі бігають. Мова уривчаста, у розповіді він увесь час різко «перескакує» з одного на інше. На перший погляд і не скажеш, що він здатний когось жорстоко побити; утім, жертвою вважає себе:
— Мене дружина звинувачує в тому, що я зламав їй руку. Дружина вже колишня. Діло було так. Поїхав я на День села погуляти (тоді я вже з дружиною не жив), там зустрів і її. Колишня гукнула мене, запропонувала випити. Я підійшов до неї, випили по чарці. Там же, згодом вона ще з однією дівчиною побилася. Тоді я запропонував: «Давай тебе додому відвезу» (в село, де вона живе). Вона не захотіла. Я силоміць затяг її у машину, відвіз, а вже на місці ми побилися. Наступного дня вона руку поламала і сказала, що то я їй таке зробив. Написала на мене заяву в поліцію. Тепер ходжу сюди, відмічаюся…

З особової справи Макса: засуджений за статтею 121 частина 1 Кримінального Кодексу України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину), до одного року шести місяців обмеження волі. Звільнений від відбування покарання з іспитовим строком один рік.
У Максима є дві донечки, які живуть зі своєю мамою окремо — з дружиною він розлучився. Можливо, через те, що полюбляє алкоголь і ніде не працює, а це, в свою чергу призводить до конфліктів. Хоча Макс за своєю натурою спокійний, але в той же час — безвідповідальний, не завжди може передбачити наслідки своїх вчинків і судить про людей, керуючись лише власними емоціями, симпатіями й антипатіями. Звичайно, не надто гарна вдача людини сама по собі не може бути порушенням закону, але сукупність усіх факторів, як бачимо, часто й густо призводять до сумних наслідків.

Вже за тиждень ви познайомитеся ще з кількома персонажами. Наприклад, один із них — «бетмен» місцевого розливу, який, виявляється, рятує людей. Від чого рятує і яким чином — читайте у наступному номері. Далі буде.

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *