Кримінальні мелодрами — під збільшувальним склом

У попередній частині нашого дослідження я обіцяла розповісти про наступних персонажів, як-от місцевих «бетменів», котрі, виявляється, рятують людей.
Від чого рятують і яким чином? Отже, знайомтеся:

В’ячеслав

Його у секторі називають «наш наркоман», на що він із гумором відказує:
— Та ви шо, гонітє? Я ж просто спасав людей!
На запитання, що він скоїв і як потрапив сюди, Славко весело й упевнено каже:
— То в мене друзі такі були, здали мене. За те, що я їм же давав «траву» курити!
— А де ж її взяв?
— Знайшов! Вона ж росте скрізь… Я просто так виїхав, сміття вивозив, побачив — росте, думаю, візьму додому. Спасу людей.
— І багато у Вас знайшли «трави»?
— Кіло! Там гілка одна була, з усім…
— А самі курите?
— Ні, вже рік, як не курю.

Крім того, що цей 28-літній молодик не курить, він ще й не працює, і сміття, за його ж словами, вже не вивозить. Принаймні туди, де росте «трава». Живе з матір’ю та дружиною, має маленьку дитину. Запитання напрошується саме собою: за що живуть? Та навіщо влаштовуватися на роботу, коли можна просто «спасати людей», причому за їхні ж кревні. Може, тому на В’ячеслава-«рятівника» й не скаржаться односельці…

Для довідки.
В’ячеслав засуджений за статтею 309, частина 2 Кримінального Кодексу України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317 цього Кодексу, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах), — до двох років позбавлення волі. Звільнений від відбування покарання з іспитовим строком один рік.

Олександр

Начебто спокійний, навіть байдужий. Погляд спрямований в одну точку. Можливо, тому, що вчора «прийняв» для сміливості, — від нього віє стійким перегаром. Працює апаратником обробки зерна. Пояснити скоєне ним же не може абсолютно, тому небагатослівний:
— Потрапив сюди по дурості: украв ворота зі складу. Сам. Ворота здав на металолом, а гроші прогуляв. Тепер мені «світить» три роки.
Від Ірини Жадан, старшої інспекторки сектору пробації, дізнаюся, що на «рахунку» Олександра є ще одна крадіжка, але чоловік тоді відбувся штрафом. Він його сплатив, та попався на крадіжці вдруге, коли погашення його першої судимості ще не відбулося, тому до неї додалася ще й друга судимість. Як результат, міра покарання — три роки позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки. Крім цього, Олександр порушував умови покарання, не з’являвся на реєстрацію, тож місцева служба пробації направила подання до суду, щоб його позбавили цієї міри покарання і замінили її на реальний строк. Минулого тижня суд розглянув подання, але Олександр розчулив суддю, слізно просив, обіцяв кинути пити, регулярно приходити до сектору пробації на реєстрацію… Суддя повірив чоловікові і дав йому останній шанс на виправлення. Адже до кінця відбування покарання залишилося усього сім місяців. Здається, не так і важко побути законослухняним громадянином хоча б стільки, а там, може, дотримання закону й у звичку ввійде. Сам же Олександр запевняє, що витримає.
Утім, тут я почула історії про інших людей. Наприклад, були такі випадки, коли засудженій особі залишався місяць до кінця покарання, але вона порушувала умови і потрапляла за реальні ґрати на п’ять років! Ось таке буває, коли людина не може чи не хоче взятися за розум…

Ігор

Відразу скажу: він — не злочинець і не правопорушник. Він — рідний брат і за документами ще й опікун неповнолітнього крадія, Вовки, котрий зараз перебуває у СІЗО в очікуванні засідання апеляційного суду. Історія молодшого брата проста й нехитромудра. Батька свого Вовка не знав: той покинув родину, коли малому виповнилося два місяці. Після того жодного разу не обзивався. Мати померла. Через судове рішення позбавили батьківських прав батька. Оскільки нікого ріднішого не було, то опікуном десятилітнього Володі призначили брата, старшого на 15 років.
Слухаю, як Ігор розповідає про молодшого брата, а сама навіть уявити не можу, як йому там, у СІЗО, зараз. Чи прагне на волю? Чи сумує за ріднею? Чи усвідомив серйозність скоєного і покарання за це? Ігор теж намагається, але не знаходить відповіді:
— Скільки разів питав брата: «Навіщо ти крадеш? У тебе свого не вистачає?». У нього відповідь одна: «Не знаю. У мене все є…»
Ми з ним і до психіатра їздили в область — думав, може, у нього якісь розлади… Ні, все нормально, Цілком адекватний. Та скільки разів я говорив із ним, просив: не роби так, не можна — все марно. А ріс же спокійним, слухняним. І вчився непогано. Десь у сьомому класі почалося… За натурою слабохарактерний, він зв’язався з неблагополучною компанією; разом бешкетували, потім пішли крадіжки… Робили всі разом, а відповідає він один, бо взяв усе на себе. Думаю, все ж таки головна причина — те, що він потрапив під вплив. Треба було його раніше вивозити звідси. Я живу у Кременчуці, працюю потижнево, приїжджаю у село регулярно, тиждень там, тиждень тут. Адже тут у нас дід старий. Вовка допомагав йому по господарству: то води наносить, то на городі пополе, то качок чи курей догляне, траву покосить. Дід уже слабенький, тож хотілося, щоб було кому його доглянути, щоб брат довчився тут у школі. Але він не втримався.

Сільська рада характеризувала хлопця посередньо, школа — до сьомого класу позитивно, а потім у характеристиці відзначаються порушення: низька успішність, конфлікти у школі, дрібне хуліганство, крадіжки. Раз украв телефон у школі (він тоді вже перебував на обліку у секторі пробації), але розійшлися мирно, без суду, хлопець повернув украдене. Друга крадіжка — велосипед, теж обійшлося без заяв у правоохоронні органи. Потім — два випадки, коли обікрав магазини. А на п’ятий раз Володимир поцупив телефон, то вже люди сказали: або зробіть щось із ним, застосуйте якісь заходи впливу, або його тут у селі десь хтось приб’є…
Володимиру присудили 4 роки 1 місяць позбавлення волі, але його брат і опікун подав апеляційну скаргу, те ж саме зробила і прокуратура . Зараз справа перебуває у Полтавському обласному апеляційному суді, розгляд очікується наприкінці листопада. Тоді й визначиться остаточна доля неповнолітнього.
— Це ще добре, що Володя поки що перебуває у СІЗО, — вважає Ірина Жадан. — У колонії йому буде дуже тяжко. Якось ми возили туди на екскурсію неблагополучних підлітків. Зовні там усе гарно, доглянуто, і школа є, але сам закритий режим, атмосфера справляють гнітюче враження навіть на нас, дорослих, офіцерів. А ті діти, які там сиділи, казали: хлопці, не будьте такі, як ми. Поки ви стоїте на обліку у пробації, поки вам дали умовний термін — виправляйтеся і більше не вчиняйте такого.

А взагалі, це дуже страшно, коли діти, які ще й життя не бачили, потрапляють у такі місця.
Після колонії їм дуже важко реабілітуватися, адже перебування у місцях позбавлення волі дуже діє на психіку, особливо — неповнолітніх. А Володимир, за словами Ігоря, увесь час залишався аж надто спокійним, навіть тоді, коли йому вдягли кайданки. Настільки спокійний, що складалося враження: йому абсолютно до всього байдуже. А можливо, він іще просто не усвідомлював, що це не прогулянка чи екскурсія, а вже справжній закритий режим, де не буде ні дідуся, ні брата — нікого. Що вийде з колонії вже повнолітнім. І що його чекає далі в житті — вкрито суцільною темрявою.
Про те, як живеться засудженим після звільнення, які на них чекають перспективи, задекларовані законодавством, і що відбувається насправді; а також як коментує ці та інші ситуації місцева судова влада — обов’язково напишу. Тож слідкуйте за нашими випусками, далі буде.

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *