Ринок землі по-нашому: щоб не чухатись там, де не свербить

Цієї неділі всі аграрії відзначатимуть своє професійне свято — День працівника сільського господарства. Та не лише святкуватимуть, але й підбиватимуть підсумки сільськоосподарського року, що минає; окреслюватимуть перспективи на завтрашній день. А вони ж сьогодні досить невизначені, якщо мати на увазі прийдешнє зняття мораторію на продаж землі. Це та інші аграрні питання особливо турбують наше районне фермерство. І про все, що наболіло, — сьогоднішня розмова з головою Асоціації фермерів Козельщинського району Сергієм Сушком

— Сергію Федоровичу, чим характерний для наших фермерів цей сільськогосподарський рік? Чи є якийсь баланс між позитивом і негативом?
— Ми, фермери, все ж таки схильні до оптимізму, але сьогодні він мало чим підкріплюється. Судіть самі. Погожа, сприятлива весна, хороші дощі, дружні сходи, рання вегетація озимих, динамічний розвиток усіх культур — це неабиякий позитив. Та він виявився ложкою меду в бочці дьогтю, бо весняна кампанія подорожчала для нас на третину. Мінеральні добрива, насіння, гербіциди, фунгіциди здорожчали на 25-30 відсотків — і це навесні, коли в них найбільша потреба. У нас є вітчизняні виробники азотних і комплексних добрив, але ціна на їхню продукцію стала захмарною: за тонну комплексних добрив просили навесні від тринадцяти до чотринадцяти тисяч гривень, за селітру й карбамід — десять-одинадцять тисяч! Якщо ж не внесеш поживи в землю, своєчасно не обробиш, як слід, посіви — нічого не матимеш. До речі, сьогодні, коли вона практично нам не потрібна, аміачну селітру пропонують уже по сім тисяч двісті…
А подальші погодні умови нас просто підкосили. Наш сушківський край у липні дощ трохи помилував, коли скрізь засуха пішла, а на інших краях дощів практично не було. У результаті маємо недобір урожаю до тридцяти відсотків. Якщо минулого року середня врожайність кукурудзи по району складала від сімдесяти до ста центнерів з гектара, то цьогоріч маємо лише п’ятдесят-шістдесят.
Та біда, як-то кажуть, сама не приходить. До всього згаданого, у цьому році практично обвалилися закупівельні ціни. Для порівняння наведу такий приклад. Ще кілька років тому фермери з поля продавали кукурудзу по двісті доларів за тонну. А нині в період молотіння кукурудзи ціна опустилася мало не до трьох тисяч гривень! Якби десь у Європі стався ціновий обвал хоча б на десять відсотків, там би такі страйки почалися, такі протести! А в нас обвалюється ціна на сімдесят відсотків — і ми далі працюємо. Бо вже звикли, втягнуті, привчені до цієї біди… Зараз ціни потроху піднімаються, але вони все одно неадекватні. Ми ж вимушені продавати свою продукцію, бо треба з людьми розраховуватися за паї, платити податки, кредити тощо.
Оці біди дуже депресують фермерів. З ким не говорив, з ким не спілкувався — кожному це болить. Я не кажу, що ми зовсім нічого не заробили, що ми працюємо в нуль. Але це не той прибуток, на який ми мали право розраховувати. Адже маємо вкладати у виробництво, у його розвиток і надалі. Щоб можна було, наприклад, поновити машинно-тракторний парк…

— Обновити техніку для дрібного фермера — це реальність чи мрія?
— Зараз нова, пристойна сільськогосподарства техніка нам недоступна. Ми хочемо використовувати передові агротехнології, які у цивілізованому світі застосовують хтозна відколи. Але наздогнати наших зарубіжних колег для нас просто нереально. Наприклад, за кордоном давно застосовується в агровиробництві точне землеробство. Це коли поле розбивається на багато ділянок за схемою, що відображає склад ґрунту, його поживність. Усе це робить електроніка, GPS, космос. І тоді на один шматочок поля вноситься більше мінеральних добрив, на інший — менше, в залежності від якості ґрунту. А ми не можемо закупити навіть вітчизняну техніку, не кажучи вже про імпортну.
Якщо ж ти спромігся купити дорогущий новий трактор від вітчизняного виробника, заліз у кредити під божевільні відсотки, то це — ще не всі твої негаразди. Бо робота у полі починається… з його ремонту. Якість виготовлення трактора просто жахлива. Це підтвердить будь-хто з фермерів, кому «пощастило» придбати нового трактора. Практично один-два з десяти тракторів відпрацюють сто-триста мотогодин і не вийдуть із ладу. Причому, поломки серйозні й дорогі: двигуна, коробки тощо. І найгірше: техніка ламається в той час, коли найбільше треба працювати в полі, коли дорога кожна година, кожен день. Виходить, що розраховуєш на те, що у тебе нова техніка, а в дійсності досягається протилежний ефект.
Взагалі, виходить трохи абсурдна ситуація: хоч наша держава й аграрна, але власних комбайнів — не виробляє! То дайте нам можливість закупити ці комбайни за кордоном. Я був у Європі минулого року і хотів купити трактора. Був на трьох майданчиках, бачив чудові трактори різних марок. Очі розбігаються: техніка в нормальному стані, за доступною ціною. Так, трактор класу 200 кінських сил, аналог нашого Т-150, у хорошому стані, з невеликою виробіткою коштує у межах п’ятдесяти тисяч доларів. Але ж його сюди треба привезти, розмитнити, заплатити податок на додану вартість… У кінцевому результаті трактор обійдеться мені у вісімдесят тисяч. А така сума вже непідйомна.
У США, наприклад, працює державна програма, коли фермерові дається можливість купити трактор чи комбайн, а держава половину вартості компенсує. Ця техніка має відпрацювати в тебе від трьох до п’яти років (у кожній країні по-різному). І лише після цього фермер має право її продати і купити собі нову, на тих же умовах. Тож він має сучасний комбайн, на якому працює у білій сорочці, з кондиціонером, у нормальних умовах. А ми ще на «Нивах» деренчимо: комбайнер — що той шахтар. А скільки втрачаємо зерна при зборі врожаю проти імпортних комбайнів! І при цьому ще умудряємося залишатися на плаву й утримувати землю в належному стані…

— Земля — ще одне болюче питання для фермера, особливо у контексті ринку землі, що неухильно до нас наближається. Які Ваші думки з цього приводу?
— Я вважаю, що мораторій на продаж землі не може продовжуватися десятками років. Ринок землі бути повинен, і це однозначно. Його відсутність у державі — це вже дикість, це нецивілізовано. Але щоби його запустити, необхідно чітко відшліфувати не просто один закон про ринок землі, а до нього ще, як мінімум, десяток інших законів. Має існувати ціла система земельного ринку: земельний банк, іпотека, земельний кадастр. Скільки потрібно підготовчої роботи, щоб система запрацювала нормально; скільки необідно нормативних актів для цього! Є досвід Ізраїлю, Німеччини, Польщі, країн Балтії, врешті-решт, який варто використати. Не завадило б запровадити спочатку пілотний проект у якомусь одному районі чи області, подивитися, як це працює. А вже потім цей практичний досвід, напрацювання перенести на всю державу. Щоби потім, як кажуть у народі, не чухатись там, де не свербить.
У нас же якось усе йде не в тому руслі. Дивіться: як тільки заговорили у країні про ринок землі — і зразу ж паралельно, катастрофічно упали закупівельні ціни. Я чомусь так думаю, що хтось дуже зацікавлений у тому, щоб нас, дрібних фермерів, виключити з ринку землі, щоб ми були неспроможні навіть під ногами у них плутатися і бути хоч якимось гравцем. Упевнений, що і наступного року нормальної ціни не буде на жодну сільськогосподарську культуру. І так триватиме доти, доки не приїдуть у село люди з валізами готівки — скуповувати землю за безцінь. Земля — це дуже вигідне капіталовкладення, ліквідний товар, який із часом зростатиме в ціні. Тому треба дуже ретельно продумати механізм продажу, щоби цей процес не став інструментом відмивання мільярдів коштів, нажитих неправедним шляхом.
Словом, багато у цій сфері незрозумілого, що йде урозріз зі здоровим глуздом. Реформа так не робиться. Це не ринок землі й не державницький підхід. Якісь проєкти повинні бути. Наприклад, планується продати державної землі стільки-то. Вторгуємо за неї стільки-то. Вони підуть на розвиток інфраструктури села, обслуговуючих кооперативів, підприємств… А якщо ринок землі запроваджується тільки для того, щоб держава просто гроші якісь мала, і через рік ми не побачимо, куди ці гроші подінуться, — це не ринок. Це базар.
І ще одне, найголовніше, від чого прямо залежить доля села. Розширятися і купувати землю повинен мати першочергове право той, хто на ній працює. У людини є бажання, освіта, виробничі результати, необхідна техніка, обладнання, вона здатна на це — дайте їй можливість купити.
Я був і залишаюся противником того, щоб на теренах одного району працював єдиний аграрний виробник. Повинно бути кілька господарств на території центральних садиб (як у нас Бреусівка, Висока Вакулівка, Хорішки, Сушки, Пригарівка, Пашківка). Є там земля, є конкретні місцеві люди, які будуть жити і працювати на ній, підтримувати інфраструктуру свого села… Яка доля тих сіл, де немає нічого, й базового господарства у тім числі? Приїхали трактори, засіяли поля за три дні, обробили й забули. Тоді серед літа побризкали і на осінь ще раз з’явилися зібрати урожай… А місцеві селяни практично кинуті напризволяще. Люди поспивалися дешевою горілкою-розливайкою… Хто дасть їм роботу? Вже зараз дуже важко знайти в селі кваліфікованого тракториста, комбайнера. Село потребує переробних, заготівельних кооперативів, крупорушок, олійниць… Скільки продукції: яблук, слив, абрикос пропадає! І платилися б податки на доходи фізичних осіб, і зростав би валовий продукт, і добробут у громаді. То чи є в державі якась програма, якесь бачення перспективи розвитку села?
Ось чому сьогодні потрібно цінувати саме дрібних фермерів, підтримати їх. Дайте їм можливість купити землю, працювати на ній! Тим паче, що у цих хлопців є бажання, снага, ентузіазм.
І нехай нас нині називають куркулями, які на комусь наживаються… Та ми знаємо, що фермер — це людина, яка працює вдень і вночі. У кожен гектар землі, у кожну тонну змолоченого зерна вкладається не тільки велика фізична, але й моральна праця. Треба бути бухгалтером і економістом, інженером, механіком і агрономом, трактористом і комбайнером, і встигати все це — не кожному під силу. Як не сумно, але скільки фермерів — зовсім молодих, сповнених сил людей, пішли з життя. І причина тому — надзвичайні фізичні та психологічні навантаження. Так що не такий уже й мед працювати на землі, як дехто вважає.
Ніхто зараз не заперечить, що саме завдяки золотим рукам, мудрості, досвідченості аграріїв живе наша українська нива. Тож у переддень професійного свята всім, хто має відношення до праці на землі, побажаю, щоб, незважаючи на фінансову скруту, своєчасно і тільки добірним насінням засівалися поля. Нехай наші ниви родять щедро завжди і не оминають добро й усілякі життєві гаразди. Нехай не переводиться селянський рід на українській землі, а праця відданих їй трударів буде належно поцінованою. Хай обходять усіх нас як природні, так і політичні стихії, а родини селянські живуть у затишку, щасті, благополуччі та при доброму здоров’ї!

— Дякую за розмову, і нехай усе, що бажають сільським трудівникам у день свята, обов’язково стане реальністю.

Спілкувалася
Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *