Як дiдько з рогами Грицька Грицьковича «закодував»

Завідуючий молочно-товарною фермою колгоспу «Світанок» Грицько Вареник обіймає цю посаду уже добрий десяток років. Виробничий підрозділ хоч зірок із неба не хапав, але і задніх не пас. Словом, ферма «ходила» у стабільних «середнячках». Так воно, вважав Вареник, набагато краще: дуже й не хвалять, та й не лають на кожному кроці.
Випивав? Та як сказати… Пив, на його власну думку, як усі. Правда, доярки його і тверезим майже не бачили. Але з ніг на роботі теж ніколи не валився — й то вже добре. Ну, бувало, від Оленки качалкою перепаде чи під собачою будою переночує. Що ж, діло житейське.
Але своє діло знав.
І в колективі його, можна сказати, поважали. Ну, погримає, бувало, на котрусь із доярок — так, про людське око, за розбавлене водою молоко чи за вузлик дерті, що та прихопить із собою додому. Але щоб доповідну на правління? Ні, цього не бувало.
Тим паче, що й сам був не проти вкинути до коляски свого «Іжа» пару відерець дерті чи комбікорму для «бартеру» на самогон у баби Марфи. Що ж, на те він і начальство. А ферма не збідніє і корови не дуже схуднуть.
Ну, ляпне, бувало, злий язик якоїсь сільської пліткарки: мовляв, он знову заторохтів мотоциклом Грицько Грицькович (так поважно називали Вареника односельці) до баби Марфини. Це ж знову Оленина (дружини Грицька) качалка по хребту поїздить!
Пліткували так собі, незлобиво.
Так і велося день за днем, рік за роком. Та одного нещасливого дня, точніше ночі, сталася з шановним Грицьком Грицьковичем неймовірна, ба, навіть жахлива пригода, яка поставила сторчака весь життєвий уклад Вареника, а його самого хотіли вже везти у сусіднє село «виливати» переляк у місцевої знахарки баби Одарки.
А сталося ось що. Якось увечері, звично прихопивши з ферми клуночок комбікорму та обмінявши його у баби Марфи на «живильну рідину», наш Грицько Грицькович спрямував колеса свого вірного «Іжа» на околицю села, до кума Петра, у якого в Кременчуці онук народився. Що ж, святе діло «прилити» таку важливу подію. Петро, звісно, і своєї виставив на стіл. Новоспечена бабуся подала печене й варене. Щоб усе, як у людей.
Сиділи довго. Хилили чарку за чаркою за онука, потім перейшли до місцевих новин, діло дійшло вже й до «політики», далі — до взаємних цілунків і клятви у вічній дружбі. Словом, добряче джмелі загули у головах кумів. Та пора і честь знати.
— Зоставайтеся, куме, ночувати! — наполягав Петро.
— Е, н-ні! П-п-оїду! — Вареник на те. — Ще й на ф-ферму загляну, як там діла. Та й Олена жде…
Отож ніякі умовляння не допомогли. Поторохтів мотоцикл у напрямку ферми. Ще пригадував потім Вареник, як зупинив залізного коня на подвір’ї МТФ, а далі … Суцільний провал у пам’яті.
Отямився — цілковитий морок. Мацнув руками вправо-вліво — дерев’яні дошки… «Боже мій! — майнула жахлива думка. — Оце допився! Це ж мене, мабуть, живцем положили в труну і закопали! Та що ж це? Та як же це?!» І тут глипнув очима догори. Зверху пробивалося слабке світло і блимали величезні очі та… роги!
Усе тіло задерев’яніло, отерпло, холодний піт аж через шкіряну куртку пробився. «Все! Я на тім світі, у пеклі!..» — майнула розпачлива думка. Та якось знайшов у собі сили і ревонув на повні легені:
— Р-рятуйте!!! Дідько з рогами! Дідько!!! — і знову. — Свят, свят, свят! Рятуйте! Дідько, дідько! Пекло!!!
…Дядя Вася — сторож, якому призначили на комісії «легкий труд», — звечора прийшов на сторожування. За звичкою, прихопив і пляшечку «біленької», нехитру закуску. Ніч же довга! Для годиться походив по фермі, далі — хильнув оковитої та й улігся у стіжок сіна «сторожувати». Прокинувся вночі, бачить — мотоцикл завфермою стоїть. А самого — нема. Заглянув до приміщення — скрізь темно.
«Це, мабуть, Грицькович додому пішки пішов. Мо’, мотоцикл поламався?» — подумалося. Допив залишки з пляшки, загриз огірком та й знову захропів у стіжку. Прокинувся аж перед світанком від несамовитого крику в корівнику. Підбіг до ясел, а там — білий, як смерть, завфермою, хреститься і вже тільки хрипить: «Дідько з рогами! Пекло! Пекло! Я на тім світі!..»
Одна корова пильно дивиться на нього, а інша вже почала жувати штани.
— Отямтесь, Грицьковичу! — почав заспокоювати його сторож. — Ви на фермі. Втомилися, мабуть, та й заснули у яслах. А щось і приверзлося!..
Довго приходив до тями завфермою. А ще довше умовляв сторожа не базікати зайвого про цю неймовірну пригоду. Дядя Вася клявся, що ні гу-гу, що він — могила! Та «могила» виявилася ненадійною. Бо, коли вже нагодилися доярки і фуражири, то тільки й балачки було про дідька з рогами та про те, як Грицькович «на тім світі» побував.
Село є село. Отож поголос пішов по всій окрузі та й до сусідів дістав. Долинув і до правління колгоспу. Покартали, правда, трохи Грицька Грицьковича, а далі все звели на жарт та й відпустили з миром далі керувати фермою.
Гадаєте, ніякого дива не сталося? Якраз навпаки. Грицько Грицькович після такої пригоди — ані краплі клятого зілля не вживав. Отак «закодував» його той дідько з рогами! І ще одне: невдовзі й ферма вийшла у передові по молоку. Знай наших! А коли хтось з односельців, бувало, й кине єхидненьку репліку: «Як воно там, Грицьковичу, на тім світі було?», то завфермою тільки рукою махне — мовляв, відчепися, подивився б я на тебе, якби тобі таке приключилося!
Що ж, як бачимо, і таке в житті трапляється. На те воно й життя.

Кость ТАРАНЕНКО

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *