Діло робити — не язиком плескати

Скажіть, будь ласка, як створюється імідж брехуна і чим вимірюється його популярність? Дехто подумає: мабуть, кількістю слухачів. Справді, воно-то так, але, як сказав знаменитий Шельменко-денщик, — трішечки не так. Адже брехати, та ще й дуже переконливо, достовірно — то ціле мистецтво. Бо, як стверджувала буфетниця Рогнеда Карпівна із давньої радянської кінокомедії «Королева бензоколонки», — грубіянити (в нашому конкретному випадку — брехати, — авт.) не кожному дано. Тут талант потрібен!

Отож популярність брехуна визначається не кількістю слухачів, а наявністю підбріхувачів. Чим їх більше, тим «достовірнішою» видається брехня. Це вже аксіома.
Та годі вже теорії. Перейдемо до конкретики. Минуло зовсім небагато часу від утворення Козельщинської об’єднаної територіальної громади. Поклавши руку на серце, скажемо: тільки сліпий може не побачити, скільки добрих справ зроблено за цей порівняно невеликий відтинок часу. Моя землячка Світлана Явтушенко з Бреусівки, побувавши нещодавно у Козельщині, була прямо-таки шокована:
— Давно я не була в райцентрі, — захоплено розповідала вона при зустрічі, — і приємно була вражена: як же погарнішало і причепурилося селище нині! Скрізь так чисто, затишно, привітно!..
А ось мій сусід Сергій Лебідь, водій-далекобійник, висловився простіше:
— Стала охайнішою Козельщина, чистішою. Вже незручно й недопалка викинути, де попало. Бо, думаю, що керівники грошей не розкрадають, а в діло пускають. І це вже добре!
І такі думки непоодинокі. Але є «думки», точніше, брехні й діаметрально протилежні. Як ото мовиться, — скільки вовка не годуй…
Приміром, ще восени минулого року ремонтували тротуар від району п’ятиповерхівок майже до вулиці Дружби. Гарне діло, що й казати. Бо ж десятиліттями мешканці цього мікрорайону не те, що не могли ходити в негоду по отих вибоїнах, прямуючи до центру селища, а взагалі виходили на проїжджу частину, заважаючи рухові транспорту і ризикуючи бути обляпаним багнюкою з-під коліс автівок із ніг до голови. Отож пішоходи зітхнули, нарешті, з полегшенням: і у нас буде, як у людей. Та не всі. Слухаю теревені одного знайомого в центрі. Верзе таке, що й на голову не налізе:
— Ото субсидії не дають, а тротуари асфальтують. Видимість створюють, гроші наші відмивають!
Як мовиться, на городі бузина, а в Києві дядько. Не втримався, може, дещо грубувато зауважив тому базікалові — мовляв, що ти, чоловіче, верзеш? Субсидії йдуть з державного бюджету, а тротуари та інші соціально необхідні заходи — це кошти місцевого бюджету, тобто громади. Чи переконав я свого знайомого? Схоже, він залишився при своїй думці. Лише репліку кинув: «Всі вони одним миром мазані!». Як бачимо, коментар тут зайвий.
Або інше. Вже більше року курсує автобус з Приліпки до райцентру раз на тиждень. За рахунок громади безкоштовно возить пасажирів. Люди задоволені. Та чи всі? І знову оту кляту «ложку дьогтю» чуємо від окремих мешканців Приліпки, мовляв, малий автобус, усі не помістяться. І забувають, що недавно зовсім ніякого транспорту не було з цього населеного пункту.
Я навів лише дещицю отих «достовірних», тобто брехливих творців «громадської думки». А їх — ой як багато!
Не все одразу будувалося. Не треба лише перепон чинити та плітки розповсюджувати. А всією громадою опоряджувати наш спільний дім: і Козельщину, і села, котрі входять до складу громади. Та виводити на чисту воду й отих негідників, котрі ламають паркани, лавочки в парку, розкидають побіля урн сміття, де прийдеться. А заодно і безсовісних брехунів, котрі ставлять палиці в колеса громаді та її мешканцям.

Кость ТАРАНЕНКО

(фото з доступних джерел)

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *