«У ній — чи не увесь мій родовід»

У домашньому архіві Лариси Герасименко із Козельщини цілі стоси з газет.
— Рука не піднімається викинути жодну з них, відповідає на мій здивований погляд Лариса Сергіївна (на фото).

Це все газети про мою родину, друзів, знайомих. Приємно читати про того, кого особисто знаєш, кого любиш і поважаєш. Вони у мене посортовані на окремі купки: про рідню, про друзів, газети з вітаннями, газети із некрологами. Буває, так сумно та самотньо стане, то беру їх усі, гортаю, перечитую, згадую, поплачу, порадію. І відступає сум, бо ж стільки у житті було хорошого!
Ось ці дві найдавніші газети — це про тата і маму. Тато Сергій Романченко народився 7 листопада 1917 року, тож у номері від 7 листопада 1976 року було надруковано великий матеріал про нього та його досягнення під назвою «Ровесник революції».
Так само дорога мені і газета з публікацією «Серце матері». Нас у сім’ї було дев’ятеро дітей, але усім нам, як-то кажуть, мама Оля лад дала. І нам їсти-пити завжди було, і господарство тримала. Варення варила — на пів села. Садок великий, тож цукор і банки їй зносять, а вона варить. Це вже пізніше, як була на пенсії, діти дорослі, клопотів менше, то вона тільки сушник заготовляла та вишивала.
А тут ось замітка про мого чоловіка, коли він іще працював водієм у «Райсільгоптехніці». У цьому номері про мене писали, коли я їздила у столицю на форум зв’язківців. А ця газета про мого брата Васю, який трудився на комбікормовому заводі. Його вже три роки, як немає серед нас, а пам’ять про нього лишилася. Це — про брата Сашу, багато газет із віршами його доньки Ліночки. Про інших братів, сестер, моїх доньок, як вони йшли до першого класу та закінчували школу, про племінниць і племінників.
Про моїх колег, про друзів. Тут дітки наших друзів Суботіних — Толік і Таня. Зараз вони уже давно самі стали батьками. Хтозна, можливо, колись, коли повиростають уже їхні діти, я покажу їм, що писали про їхніх тата і маму.
І до сьогодні я постійно виписую або ж купую районку, бо не можу без неї. У ній — чи не увесь мій родовід, а значить, життя. Бажаю газеті ще довгих років, побільше цікавих матеріалів про людей і для людей, благополуччя і процвітання.

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *