Про тих, хто скуштував газетярського хліба

Григорій СЕРДЮК,
член Національної спілки журналістів України

(Друкується з продовженням) ч. І

2 жовтня 2020 року Козельщинська районна газета відзначає свій 90-річний ювілей. Її перший номер під назвою «Розгорнутим фронтом» вийшов 2 жовтня 1930 року. Багато цікавого про життя редакції газети можна дізнатися з архівних документів, зокрема наказів керівництва. Саме сторінки Книг наказів по редакції надали мені левову частку інформації, використаної у цій статті

На жаль, не у всіх записах повністю згадуються ім’я та по батькові працівників редакції і сьогодні це важко з’ясувати, тому ці дані наводяться відповідно до записів у наказах.
Спочатку редактором газети був т. Демченко, Я.Я.Михайленко — відповідальним секретарем, Іван Іванович Карабаш — організатором-масовиком сількорівського активу.
Невдовзі колектив поповнив Василь Митрофанович Тараненко — літпрацівник, який працював у газеті до 1941 року. Був учасником Другої світової війни. Потім працював у ряді газет. А з початку 60-х років він – викладач Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.

Олесь Гончар і Олесь Юренко. Мануйлівка, 1966 р.

Навесні 1933 року у редакції на посаді відповідального секретаря став працювати Олесь Степанович Юренко, а невдовзі сюди прийшов і юний Олесь Гончар.
У замітці «Не проспати роси» (газета «Радянське село» за 2 жовтня 1980 року) уже відомий письменник Олесь Юренко написав: «Напровесні 1933 року я повернувся з Дніпродзержинська в Козельщину й почав працювати в райгазеті «Розгорнутим фронтом» секретарем редакції. Тоді й прийшов до нас Олесь Гончар, випускник Бреусівської семирічки». Уже навчаючись у Харкові, Олесь Гончар 29 жовтня 1934 року написав листа до Олеся Юренка: «Міцно тисну руку другові, з яким багато помріяли по козельщинських луках, там за полустанком».
Період роботи (хоч і короткий) запам’ятався Олесю Гончару на все життя і знайшов відгомін у його книгах.
У романі «Собор» на ст. 33 знаходимо опис районного містечка (Козельщини — прим. авт.), зокрема й друкарні: «…центральна брукована вулиця поп’ялась на монастирську гору, де біліє чепурний будиночок, притиснувшись біля мурів, — колишня свічкарня з великими вікнами, зі стінами такої товщини, що й гарматою їх не проб’єш. Саме в цій забудівлі і розмістився наш «Червоний степ», де в одній половині — друкарня, а в другій — редакція, а посередині, в сінях, громадяться величезні рулони друкарського паперу, на яких ночами дрімає дід-сторож (нам з Кириком дозволено більше — ми спимо на редакційних столах)».
Кандидат філологічних наук, доцент Н.С.Степаненко (Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка) у статті «Топоніми Полтавщини в щоденниковому дискурсі Олеся Гончара: інформативні й текстотвірні властивості» наводить таку цитату:
«Найповніше козельщинський період у житті Олеся Гончара розкриває щоденниковий запис від 10 січня 1956 року, що має назву «З автобіографії»: «Як ми жили в редакцiї райгазети в Козельщинi (1933)… Прийшов я туди босий, а там зустрiв ще босiшого В.Т-ка [Василя Тараненка. – Н.С.]. Ганяли нас, як солоних зайцiв. У редакцiї ми й жили: спали на столах, на пiдшивках газет. На «Комс[омольськiй] правдi» спали, а «Известиями» вкривались» [2, т. 1, с. 202].»
У романі «Твоя зоря» на ст. 235 теж є опис редакції: «…через відсутність апартаментів хлопцям дозволяють ночувати в редакції, в цій колишній монастирській свічкарні, де підлога, викладена мозаїчною плиткою, навіть влітку, не нагрівається, така цементно холодна, що спати краще вважалось на редакційних столах, постеливши під себе підшивку «Вістей» чи яку-небудь іншу».
У цьому ж романі на стор. 234-235 розповідається і про талановитого Художника, який відвідував редакцію і друкарню: «Художник подекуди затримувався в нас, заходив і в друкарню подивитись, як ми працюємо, зазирав до складальних кас, що їх він, усміхаючись, порівнював з бджолиними щільниками, тільки ці наші «щільники» не медом налиті, а свинцем, гартом, різними видами шрифтів – курсивом, цицеро та петитами, якими нам праглося відтворити всю бурхливість наших районних буднів…І, звичайно ж, не нектарами, не квітковим пилком тут пахло, а бензином та друкарською фарбою, іноді ж бо ще й тюлькою та цибулею, — це коли хлопці бралися за підвечірок, припрошуючи до гурту й Художника, котрий і в цибулячому лушпинні не промине відзначити якості барвника».

Приміщення редакції, 1968 р. Фото А.Славуцького

До речі, є припущення, що тут мова йде про іншого талановитого нашого земляка — художника Івана Кириловича Дряпаченка, який «підроблявся у редакції тим, що вирізував карикатури на прогульників та розкрадачів» («Твоя зоря»). Це стверджує дослідниця творчості І.К.Дряпаченка, мистецтвознавиця й архівістка Тетяна Мячкова («Козельщинські вісті» від 27 вересня 2019 року, стаття «Звідти починалися «Козельщинські вісті»»).
У книзі «Далекі вогнища» в однойменній повісті на стор. 28 читаємо: «Кущі монастирських бузків, що навпроти друкарні, саме розбуялися весняним своїм цвітом».

ДАЛІ БУДЕ

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *