Дещо про гігієну. Інформаційну

Бажання висловитися на цю тему виникло у мене давно. Але я все чекала, доки трохи вляжеться обурення в душі, — писати краще на холодну голову. Про що мова, спитаєте? Про брехні, плітки й чутки, або, висловлюючись по-модному, про фейки

Раніше фейки народжувалися від нестачі інформації. Десь щось почув; не дочув — то придумав, додав своє, передав іншому — і пішла брехня по селу гуляти! Нині ж інформації навколо аж забагато, на всі смаки і вподобання. І тут дуже важко вирізнити, яка правдива, а яка — фейкова. У такому випадку фахівці радять перевіряти новину не з одного, а з трьох, причому авторитетних джерел. Бажано, щоби два з них були офіційними. Якщо усі три говорить про одне й те ж, значить, інформації можна довіряти і за бажання — ділитися нею з іншими. Якщо ж ні — краще промовчіть.
Про це ще древні говорили. Нагадаю притчу про три сита. Якось один чоловік запитав у Сократа, чи знає він, що про нього каже його друг? Сократ зупинив його:
— Перш, ніж сказати щось, просій це через три сита. Перше — сито правди. Ти впевнений, що це правда?
— Ні, я просто чув це.
— Тоді друге сито: сито доброти. Ти хочеш сказати про друга щось добре?
— Ні, навпаки.
— Тоді спробуймо третє сито: сито користі. Чи для мене настільки необхідно почути те, що ти хочеш мені повідомити?
— Ні, у цьому немає потреби.
— Тобто ти збирався сказати мені щось погане про мого друга, не будучи впевненим, що це правда і що воно так необхідно для мене? Значить, у ньому немає ні правди, ні доброти, ні користі. Навіщо ж тоді говорити?

Нині ця тема особливо загострилася, бо ми перебуваємо на карантині, вдома, більше часу проводимо перед телевізором або в інтернеті, у соціальних мережах. А там — суцільний ґвалт навколо коронавірусу. Обстановка нагнітається, пристрасті розпалюються, навколо — гнів, обурення, взаємні звинувачення у всіх можливих і неможливих гріхах… Почитаєш усе це — і вже не знаєш, кому вірити, кого слухати і кому що казати.
А тут іще й «заробітчани повертаються з-за кордону з інфікованих країн, везуть нам той вірус, ніхто їх не перевіряє, не контролює, а вони ходять вільно по всіх усюдах, розносять заразу між людей…» Приблизно такі чутки ходять майже скрізь про заробітчан. Про одного мого односельця допліткувалися навіть до того, що його буцімто переслідувала поліція і силоміць запроторила у тубдиспансер… Нарешті молодик таки не витримав і написав у фейсбуці: «Доброго дня, шановна громадо! Я 17-го березня приїхав із Польщі. З того ж дня добросовісно дотримуюсь умов обсервації. Нікуди не виходжу з помешкання, і навіть зі своєю донькою та мамою спілкуюся через паркан! Але я дуже вдячний своїм односельцям, що мене не забувають і вигадують усе нові й нові історії. Це значить, що про мене пам’ятають. Дякую безмежно!»
Ще одна звістка, розповсюджена популярним у нашому регіоні виданням, активно обговорювалася у соцмережах і стосувалася мешканця нашого району, якого відвезли до Кременчука з високою температурою. Скажу відразу, що замітка, опублікована в такому вигляді, запросто могла підняти паніку в цілому регіоні. По-перше, у ній відразу ж висловили припущення, що у хворого — коронавірус, хоча й почули це не з вуст медика. По-друге, надали неправдиву інформацію про працівників екстреної медичної допомоги: начебто вони відмовилися госпіталізувати хворого (насправді ж, як повідомили мені офіційні джерела, пацієнта, навпаки, довго вмовляли госпіталізуватися, але він сам власноруч написав відмову). До речі, «діагноз», який поставив згаданий у замітці депутат ОТГ, у Кременчуці таки не підтвердився.
Тим часом публікація внесла в аудиторію подвійний негатив: піддала небезпеці родину хворого (згадаймо Нові Санжари) і налаштувала читачів проти медиків. Та головне: не містила жодного офіційного коментаря посадової особи від медицини!.. Сократ сказав би на це: тут немає ні правди, ні доброти, ані користі; навіщо ж було писати? Хіба заради гучного заголовка, який залучить на сайт цього видання більше переглядів, а значить, і доходу. Тобто, нічого особистого — просто бізнес…
Утім, раз такі публікації з’являються на світ, значить, на них є попит. Адже, якщо вірити знову ж таки соціальним мережам, українці довіряють таким «експертам»: «шкільні чати у вайбері», «молодий лікар Юра Клімов», «медсестра з Італії», «секретна служба НАЗУ», «українка, яка вижила в Ухані», «екскурсовод з дипломом вірусолога», «брат, який працює в СБУ», «лікарка з Тенеріфе» і, нарешті, «непідписане фото з фейсбуку»… Звичайно, це гумор, але ж у ньому є часточка істини.
То чи варто сліпо вірити подібним публікаціям, які створюються за принципом «одна баба сказала»? Адже вони, як ніколи, саме зараз здатні посіяти серед нас абсолютно не потрібну істерію і масовий психоз. Краще дослухатися поради фахівців: довіряти тільки перевіреній інформації та офіційним даним; «немедичним працівникам» — не встановлювати нікому діагноз, здогади без підтвердження даних не публікувати; не створювати у цей і без того тяжкий час для всіх нас, а особливо — для медичних працівників, соціальної напруги.
Отже, підсумуємо. Перш ніж повірити якійсь інформації, варто перевірити її у трьох джерелах. І перш ніж поділитися з кимось нею, «просійте» вашу новину через три «сита»: а чи є у ній правда, доброта і користь? Якщо слідувати цьому простому правилу, то навколо вас буде набагато менше фейків, нерви залишаться цілими, а імунітет — сильним. Сидіть удома, мийте частіше руки, будьте здорові і, звичайно ж, залишайтеся з «Козельщинськими вістями», бо ми працюємо для вас.

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *