Головне — не карантин, а те, як будемо жити далі

Післязавтра ми святкуватимемо світлолучезарне Воскресіння Христове.
За нашою традицією і за церковним Статутом урочисте богослужіння Великодніх свят відбуватиметься 18 квітня з 23.00 у суботу. Це Полуношниця, яка розпочинається у центральній частині православних храмів; потім духовенство заносить плащаницю у вівтар і покладає її на святому престолі; після цього вмикається яскраве світло, запалюються всі світильники і починається спів: «Воскресіння твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах. І нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити». Відкриваються Царські Врата, і духовенство в супроводі мирян, вірян кліру обходить хресним ходом храм зі співом «Воскресіння Твоє, Христе Спасе…»

Утреня Великодня розпочинається у притворі, тобто на паперті, або в першій частині храму. Потім усі заходять у храм і продовжується урочиста Великодня Утреня, за нею — Часи, а тоді — літургія, основа наших богослужінь. Кульмінацією служби є Євхаристія, на якій є можливість причастя тіла і крові Спасителя нашого Ісуса Христа. І після цієї урочистої Великодньої літургії, десь приблизно о третій годині ранку духовенство починає освячувати великодні страви, які віряни принесли до храму…

Так було, друзі, в минулі роки. Але цей рік — винятковий. Не тому, що нам сказали, що він високосний: ми, православні, на це не зважаємо, бо на все є воля Божа. Виняток полягає в тому, що ми переживаємо надзвичайні випробування, пов’язані з епідемією коронавірусу; піддаємося обмеженням… Та вони — виправдані. Адже ми бачимо, як страждають наші брати-християни у Європі. Хтось зауважить, що то — римо-католицька церква. Але вони теж християни, бо до 1054 року від Різдва Христового була одна Свята Соборна й Апостольська церква, хоча вже тоді вона мала ознаки розділення на підґрунті вчення та догматів віри між західною і східною — Візантійською та Римською. І греко-католицька церква — християни. Більше того, скажу: багатьох чеснот християнства дотримуються і наші брати-протестанти, і на це теж слід зважати.
Тож подивімося на світ: як страждають в Італії, Іспанії, потерпають Німеччина та Франція… І тому ми вимушено обмежуємо вільне пересування, а відтак вимушено обмежуємо і відвідини храму.
Вселенський Патріарх Варфоломій І, який очолює Константинопольську Православну церкву (а саме від неї наша Православна Церква України 6 січня 2019 року отримала Томос, тобто юридичний документ про визнання нас як п’ятнадцятої автокефальної церкви у великій родині помісних церков Вселенського православ’я), — тож Першосвятіший ієрарх також благословив закриття усіх храмів у буквальному сенсі цього слова — на засуви і на замки. Зачинити монастирі, заборонити відвідувати їх прочанам та іншим групам людей.
Господь дарував свій закон, щоб людина праведно жила тут на землі, дотримувалася Його заповідей. І коли ми порушуємо закон — ми вже грішимо…
А те, що стосується любові до ближнього, то Господь сказав: немає вищого прояву любові до ближнього, ніж у тих, хто душу свою, тобто життя, покладає за друзів своїх. Зараз на передовій боротьби життя зі смертю – наші лікарі, вони своїм життям захищають нас від вірусу. Вони гинуть, а ми? Ходимо, гуляємо, протиставляємо себе небезпеці, наражаємо один одного не просто на страждання — на смерть. Це не жарт. Це гріх. Так що будьмо обачними. Користуймося індивідуальними засобами захисту, по можливості приймаємо всі настанови й рекомендації до уваги і до використання.
А життя у храмах продовжується. Лунає постійна молитва. За закритими вратами молиться духовенство й церковний клір. За закритими вратами монастирів у храмах і келіях лунає постійна і безперервна молитва іноків разом із послушниками і всіма тими, хто перебуває у межах і за парканами цих монастирів і храмів.
Ось такі вимушені заходи. Чим вони мотивовані? Епідемією, наглою і лютою смертю. Це ворог, якого ми не бачимо очима, але якому ми намагаємося протистояти. Вижити. І те, що ми знаходимо в собі сили і маємо технічні можливості долучатися до загальної соборної молитви лише онлайн, — і то слава Богові. Адже ще декілька років тому такої можливості не було. Я вже не кажу про десятиліття або минулі віки християнства.
Чому священнослужитель гучно взиває у вівтарі? Він що — хоче докричатися до неба чи до Бога? Та ні. Він підвищує голос для того, щоб уся церква, тобто зібрання вірян, які стоять у центральній частині храму, слухали, як він голосно взиває до Бога, і разом зі священником, хай і пошепки, тихенько повторювали, підспівували.
В одній із багатьох своїх настанов Син Божий, наш Господь Ісус Христос каже так: «Там, де двоє чи троє дійдуть згоди між собою — тобто домовляться, і щось попросять в Отця Небесного в ім’я Моє, — обов’язково дасться їм». Ось це вчення нашого Спасителя і стало в основу нашої соборної молитви. Так от, молитва в онлайн-режимі — соборна, узгоджена, це теж дар від Бога. І Христос виконає свої обітниці.
Ми можемо спільно брати участь у тих чи інших соборних молитвах під час богослужінь. Якщо ж і виявиться так, що не буде можливості відвідувати храми у Великодні свята, то давайте переживемо це достойно, зі смиренням, у подвигу. До всіх тих випробувань, які переживає православна людина, кожен із нас і ми всі гуртом у часи Великого Посту — ще одне надзвичайне випробування: загроза фізичної смерті людства, отака напасть. То не сприймаймо це як слабкість, страх перед хворобою чи смертю, — сприймемо це як подвиг і сміливість знайти в собі сили і перетерпіти на благо життя ближніх.
Хочеться, дуже хочеться всім прийти до церкви у світлому, у вишитому, у яскравому вбранні на цю урочистість і співати… У Єрусалимську Суботу храми знімуть усе темне облачення. У православ’ї дуже багато символізму, і в кольорах зокрема. Синій, блакитний — Богородичний; помаранчевий, жовтий — Господський Апостольський Святительський, зелений колір — Преподобних, червоний — Мучеників, чорний — колір смирення. А білий завжди був Пасхальним. Ми, як і греки, — на Великдень у білому.
Наші храми під час Великого Посту вбрані в чорні покривала — і це не траур, а час смирення. Ми у смиренні, молитві, у пості перебуваємо ці дні. А в Єрусалимську Суботу зніметься чорне вбрання, все стане білосніжним, блискучим, осяйним; за українською традицією храми вберуться у вишиті рушники, покривала з візерунками, орнаментами, квітами… І тоді всім хочеться у храм — від найменших до найстарших, хто готується і кого церква готує до урочистостей Великоднім Постом. Адже це свято свят, основа нашої віри!
Апостол Павло каже: «Якщо Христос не воскрес із мертвих, то даремна наша віра». Чому? Бо спасіння не відбулося. Смерть тоді не переможена в людській природі. Але ж ми знаємо, що Христос — воістину воскрес. Тому будемо вітати одне одного в інтернеті, соціальних мережах, телефоном; будемо дивитися трансляції Пасхальної служби з Києва, Михайлівського Золоверхого собору нашого предстоятеля, Блаженнішого митрополита Київського Епіфанія; будемо дивитися трансляцію Великодньої служби з Полтави нашого правлячого архієрея Архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора зі Свято-Успенського кафедрального собору. Буде трансляція із Кременчука з храмів Православної Церкви України. Тож використовуймо кожну можливість, щоб не залишитися осторонь у ці радісні дні.
Нам невідомо, що буде на Великдень чи у поминальні дні. Але сприймемо всі обмеження у смиренні, по-християнськи, з терпінням, з усвідомленням і самопожертвою. Христос каже: «Я прийшов у цей світ не для того, щоб мені служили, а для того, щоб послужити і спасти світ». І ми не бачимо, щоб йому служили, як цареві і Господу. А Він зі смиренням і усвідомленням перетерпів усе, аж до страждань, і мучінь, і Хресної смерти. І своїм лучезарним воскресінням із мертвих на третій день спас рід людський від рабства смерті. Тож і ми будьмо достойні нашого Спасителя і Господа, будемо поводитися так, як заповідав нам Христос. Як будемо святкувати — час покаже. Головне — чому навчать нас нинішні випробування і як ми будемо жити далі.

Настоятель
Свято-Миколаївського собору ПЦУ
в м. Кременчуці,
протоієрей Володимир МАКОГОН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *