У сорок років життя тільки починається!

Наші матері здавалися нам у їхні сорок років лагідними істотами похилого віку без статі. Але ось уже багато років це не так. Зараз жінка у двадцять — це ще дитя, у 30 — підліток, а до сорока вона тільки-тільки починає входити у смак дорослого життя.
Цих дівчат я знаю дуже давно. Називаю їх дівчатами, бо інше слово для них не підходить, — занадто вже вони молоді, незважаючи на паспортні дані. Їх об’єднує дуже багато. По-перше, рік народження. По-друге, обидві вони — публічні особи у силу своєї професійної діяльності та громадської активності; одна — працівник культури, друга — соціальної сфери. По-третє, дівчата гарно співають, танцюють самі й організовують інших, а тому є окрасою будь-якого культурно-масового заходу. Нарешті, ці жваві красуні, маючи по двоє дорослих дітей кожна, зважилися народити їм майже одночасно, з різницею у півроку, по братику. І це у віці, коли жінкам зазвичай лікарі вже не радять народжувати! А ще одне: мої героїні назвали своїх синочків практично однаково. Матвій — у перекладі з давньоєврейського означає «дарований Богом». Федір давньогрецькою — «Божий дар».
Тому саме їм, молодим (незважаючи на те, що їхнім старшим дітям уже за двадцять) мамам сьогодні слово. Адже цієї неділі ми відзначатимемо День матері.
Тож знайомтеся: Сільвія Тригубенко із Пашківки та Юлія Колісніченко з Козельщини.

Сільвія Тригубенко: «Мені просто потрібна була відпустка — хоча б на рік»

Родина Тригубенків: Олег, Кароліна, мама Сільвія, Матвій, тато Олег,
(зліва направо)

— Мій чоловік дуже хотів третю дитину, сподіваючись, що нарешті мама як працівник культури припинить свої гастролі і побуде хоч трішки вдома. Я ж, у свою чергу, обіцяла чоловікові, що народжу йому дитину у 40 років. Щоправда, тоді я не уточнила, на чиє саме сорокаліття: його чи моє. Зрештою, мені просто потрібна була тривала відпустка — хоча б на рік.
Вийшло навіть більше: на два роки, та ще й плюс карантин! Бо вагітності я, зізнаюся, не очiкувала, хоча й мала три роки на роздуми.
Та ось дізналася, що втретє стану мамою. Тато був у захваті. Старший син сказав: якби в нього були крила, прилетів би обійняти (на той час проходив практику у Львові; хоча перед цим я йому мимохiть повідомила, та син сприйняв цю звістку за жарт). З донькою виявилося складніше. Вона не хотіла конкуренції, тому відразу заявила, що хоче тільки братика, і це не обговорюється. Та коли нам у жовтні призначили ультразвукове дослідження на 6 грудня — День Збройних Сил України, — то ми уже переконалися: буде козак! І дійсно, два УЗД підтвердило, що маємо хлопчика, тож наша Кароліна заспокоїлась.
Я була сумлінною вагітною, навіть ходила на курси для молодих мам. Мені як матері двох дорослих дітей, у принципі, все почуте було хоча й новим, але не потрібним, бо все ґрунтувалося на рекламі Johnson’s Baby та їхньої продукції. Щоправда, ще нас навчали дихальним вправам, але вони не знадобилися, бо мені робили кесарів розтин.
Наш синочок був настільки бажаною дитиною, що мене відправили до пологового будинку за місяць до пологів. Там мене зустріли добре, поклали в палату і наступного ж дня, розуміючи, як нам дорога ця дитина, зав’язали мені на животі величезний бант, і так я місяць ходила у «подарунковій упаковці» до пологів. Тому й ім’я обрали — Матвій, тобто дарований Богом…
З розповідей інших матусь знаю, що найбільше їх утомлюють безсонні ночі. Мої діти цим мене не виснажували, усі троє гарно сплять, і Матвій теж. Але підйом у нього чітко о 6.45-7.00! «Військова» дитина, дотримується режиму.
Коли народився Матвій, наш старший син уже був самостійним студентом. Кароліна була тоді вдома з нами, і ми пояснили, що нашої любові вистачить на всіх. Тож коли прошу про допомогу, то всі мене підтримують. Але заважає моя оця натура — думка, що краще за мене ніхто не зробить, і тоді намагаюся з усім упоратися сама.
Добре, що Олег і Кароліна набагато старші (Олегові 21, Кароліні 16) і все розуміють. А ще поява молодшого братика часто є приводом для розіграшів і жартів. Так, іноді старший син зі своєю дівчиною, їдучи у справах до Козельщини, беруть із собою Матвія, щоб усі думали, що то їхній син. Адже вони дуже схожі, незважаючи на різницю майже у 20 років!
Так що третя дитина для нашої родини — це початок чогось нового. Ми з чоловіком нарешті повністю усвідомили, як класно бути батьками. Старший син практикується для свого майбутнього сімейного життя, а Каролінка вирішила після медичного коледжу, де вона зараз навчається, піти на лікаря-педіатра. А я як справжня студентка народила Матвія на першому курсі педуніверситету, державний екзамен на бакалавра здавали всі разом (чоловік із найменшеньким чекав у машині біля університету). Нині я навчаюся на першому курсі магістратури, у чому велика заслуга чоловіка: він допомагає, відвезе мене, чекає, поки все здам; а ще він спонсор мого навчання. Тож із декретної відпустки вийду магістром факультету технології та дизайну.
Бачите, як Матвій змінив наше життя. Скажу одне: народити в сорок — не пізно, це друга молодість. І тепер я знаю, що нам із чоловіком треба довго жити, щоби сина одружити й онуків діждати.

Юлія Колісніченко: «Тепер чекаю здійснення моєї наступної мрії: спробувати себе у ролі свекрухи»

Родина Колісніченків: Катя, мама Юлія, тато Олег, Соня і Федя (зліва направо)

— Загальновідомо, що скільки чоловікові доньок не народжуй, він таки мріятиме про сина. І завжди мріяла про багатодітність, але лікарі категорично не рекомендували, іноді навіть у жорсткій формі. Надія на нове материнство уже майже зникла, але, як-то кажуть, — що неможливо людям, те можливо Господу… І ми отримали «Дар Божий», нашого Федора (грецькою: Теодор — дар Божий).
На процедуру УЗД я їздила із молодшою донькою, вона була першою з родини, хто дізнався про те, що у нас буде хлопчик. Сказати, що Олег, чоловік, був у шоці від такої звістки, — не сказати нічого. Але шок приємний, адже нарешті він дочекався напарника для чоловічих справ! Наші ж донечки — 23-річна Катерина і 12-річна Софія — були просто у захваті. У Федірчика є старший на два місяці двоюрідний братик, тож уже у серпні мої дівчата вже проходили «курси старших сестер», приглядалися до особливостей догляду за немовлям.
Звичайно, з народженням дитини турбот додалося. Але це — «смачні» турботи, що приносять тільки радість. Буває, що допече, втомлююся, але це не стає для мене головним. Найбільше боялася — і побоююсь досі, — що не зможу танцювати на випускному вечорі наших молодших дітей.
А взагалі — якщо Бог дав мені цю дитину, боятися мені нічого. «Христос моя сила, Бог і Господь: кого убоюся?» Тому для мене наче і перерви між декретними відпустками не було. Люблю турбуватися про малюків, мене це не напружує. Крім того, сім’я у нас велика, мені також допомагають мої сестра та племінничка, у якої дворічна доня, дуже підтримують, надихають, служать прикладом друзі та куми.
Тож мені зовсім неважко, навіть здається, що простіше, ніж мамі дітей-погодків. Старші донечки уже такі дорослі, підтримують, допомагають. Та й Федір уже майже дорослий, йому аж півтора роки. А в силу того, що ми з чоловіком за освітою психологи, мабуть, навіть і карантин легше пережити. Шкода, що уже неможливо продовжити це захопливе служіння — знову народити… Захоплююся тими жінками, що мають багато дітей з малою різницею у віці, мені здається, що вони роблять дуже багато з того, що мені не під силу.
Тепер чекаю здійснення моєї наступної мрії: спробувати себе у ролі свекрухи. І скажу таке: дорогі жінки, народжуйте й отримуйте від цього щастя! Складнощі якщо і будуть, то скоро минуть, а дитя — це вічна любов.

Підготувала Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *