Іван Балась — сапер і педагог

Григорій СЕРДЮК, член Національної спілки журналістів України

Ця розповідь про талановитого педагога, а в роки війни — відважного сапера Івана Валер’яновича Балася (1907-1978 рр.), уродженця с. Новоселівки тодішньої Бреусівської волості Кобеляцького повіту.
Ще з шкільних років юнак мріяв стати учителем. І це йому вдалося. Спочатку закінчив короткотермінові педагогічні курси, а згодом і Полтавський педагогічний інститут. Свій шлях в освіті Іван розпочав в Олександрівській початковій школі. А потім викладав українську мову та літературу у рідній Бреусівській школі.
У лавах Червоної Армії Іван Валер’янович — з 23 жовтня 1943 року. Воював на Другому Українському фронті. Про хоробрість воїна свідчать його бойові нагороди.
Так, у наказі від 15 листопада 1944 року по 41-й Гвардійській Червонопрапорній ордена Суворова танковій бригаді зазначено: «За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками нагородити орденом Червоної Зірки сапера 67-го окремого штурмового інженерно-саперного батальйону, 14 штурмової інженерно-саперної бригади – Балася Івана Валер’яновича».
А в нагородному листі від 25 травня 1945 року написано: «Єфрейтор Балась І.В. під час виконання бойових дій при виконанні завдань командування по забезпеченню пересування танків через інженерні загородження противника, під артилерійським обстрілом зняв 9 протитанкових мін. Під час штурму міста Будапешта Балась багаторазово брав участь у відбитті ворожих контратак. Доручені завдання виконує акуратно, точно і в термін.
За виявлені мужність і відвагу при виконанні бойових завдань командування єфрейтор Балась заслуговує урядової нагороди – медалі «За бойові заслуги».
До названих нагород додалися медалі «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», а також ювілейні.
Повернувшись із війни, фронтовик продовжив учителювати. Складні то були роки. А тут ще й голод 1946-1947 років… І тоді, щоб порятувати своїх сімох дітей, Іван Валер’янович і Мотрона Василівна Баласі продали свій житловий дім місцевій релігійній громаді під молитовний будинок. До речі, у цьому ж приміщенні Бреусівська Свято-Троїцька церква функціонує і сьогодні. Як для того часу, такий вчинок був дуже сміливим, і навіть небезпечним. Отож без реакції влади він не залишився: І.В.Балася було виключено з рядів ВКП(б) – (Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків). Та колишній воїн не зламався, а повністю віддався улюбленій справі – навчанню та вихованню школярів.
Розповідь про Івана Валер’яновича Балася як про педагога-професіонала — це окрема яскрава сторінка. Ось лише кілька штрихів.
У 1932-1933 роках у Бреусівській семирічці навчався юний Олесь Гончар, згодом видатний український і всесвітньовідомий письменник. І в цьому велика заслуга І.В.Балася, який зумів прищепити любов до слова Олесеві та багатьом іншим учням.
Зокрема, разом із Олесем Гончарем навчався Микола Ситник, який теж став учителем і викладав українську мову та літературу у Бреусівській школі. Водночас став визнаним літописцем рідного краю. Про І.В.Балася з нагоди його 60-річчя М.І.Ситник тепло й сердечно розповів у нарисі «Неспокій творчий з вічністю єдна».
Інший учень І.В.Балася, згодом — військовий, учений, журналіст і письменник К.П.Сердюк у книзі «Мамина доля» розповів, як у далекому 1951 році Іван Валер’янович запросив на урок літератури уже славетного автора трилогії «Прапороносці» О.Т.Гончара. Та зустріч вплинула на подальшу долю багатьох юнаків і дівчат.
Став письменником і випускник Бреусівської десятирічки 1969 року Олександр Міщенко (Олесь Воля). Про свого Учителя з великої літери він написав у книгах «Щоденник. 40 років. 1969-2009» і «Я вибрав письменницьку долю».
Добрим словом згадують і понині І.В.Балася тисячі його колишніх учнів. Світлу пам’ять залишив по собі цей славний чоловік на рідній землі, і це невипадково. Адже він самовіддано боровся з лютим ворогом у роки війни і не менш самовіддано проявив себе на педагогічній ниві та й загалом у житті.

Використані матеріали:
Домашній архів онуки І.В.Балася – Наталій Володимирівни Балась (Кизь).
М.І.Ситник. Неспокій творчий з вічністю єдна. – Газета «Радянське село». 30 вересня 1967 р.
К.П.Сердюк. Мамина доля. – Орєхово-Зуєво. 2009 р. – с. 198 – 207.
Олесь Воля (О.В.Міщенко). Щоденник. 40 років. 1969-2009. – Київ. Видавництво «Аконт». 2011 р. – с. 578.
Олесь Воля (О.В.Міщенко). Я вибрав письменницьку долю. – Київ. 2013 р. – с. 162.
Архів Бреусівської сільської ради.

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *