Благодатні зцілення хворих, які звертаються до Козельщинської ікони Божої Матері

За книгою Владіміра Щеглова «Икона, творящая чудо», виданою у 1884 році і перевиданою за участі та сприяння Костянтина Бобрищева

Продовження. Початок — у №10 від 6 березня, №12 від 20 березня 2020 р.

  1. 1881 року 8 липня жителька м. Полтави, дружина землеміра Любов Яківна Алєксєєнкова зробила наступну заяву (виписую дослівно заяву Алєксєєнкової, як вона записана у первинному акті): «Сьогодні я прибула з Полтави в село Козельщину, з метою помолитися перед іконою Божої Матері про зцілення мого хворого сина Костянтина. Син мій, хлопчик восьми років, занедужав понад три роки тому. Хвороба його з часом усе більше й більше посилювалася; а у грудні ж минулого року настільки розвинулася, що він повністю перестав володіти ногами. Разом із цим настав і загальний розлад усього організму, який супроводжувався болями у всьому тілі. Будь-який найменший порух заподіював хворому жорстокі страждання, так що при будь-якому рухові хлопчик постійно дуже плакав. Перевертати його ми могли тільки на простирадлі.
    Хворого мого сина лікували у м.Полтаві, проте хвороба не поступалася ніяким медичним засобам. Після даремних турбот з лікарями я наважилася вдатися до допомоги Божої, для чого, за порадою добрих людей, і приїхала до Козельщини, щоб помолитися перед Божою Матір’ю і попрохати зцілення моїй дитині у Самого Милосердного Господа.
    Після молебню перед чудотворним образом хлопчика для цілування св. ікони піднесла моя мати, а його бабуся. Протягом усього молебню син мій не припиняв плакати і затих лише в той час, коли ми з каплиці пішли на свою квартиру. А повернувшись туди, ми обіклали хворого подушками, всадовили його на крісло, самі ж пішли до сусідньої кімнати. Але яким же було наше здивування, коли ми, повернувшись до своєї кімнати, побачили нашого хлопчика, який стояв коло вікна! Виявилося, що він сам зійшов із крісла, підійшов до вікна, взяв там огірок і їв його з хлібом.
    Ми визнаємо раптове одужання нашого хворого дивом невимовної милості Божої Матері, таке ж чудо бачили й багато з богомольців, які молилися разом із нами, і з нами ж разом бачили недужого, який укріпився», — завершує Алєксєєнкова свою розповідь.
    Серед свідків, які підтвердили покази Алєксєєнкової, підписалися дружини полтавських купців: Марія Андріївна Кандибіна та Явдоха Потапіївна Штепіна, селянин Китайгородської волості Кобеляцького повіту Василь Котько 2-й і кобеляцький міщанин Василь Травкін. При цьому пані Кандибіна додає, що надміру тяжкий і хворобливий стан хлопчика вона спостерігала і в існуванні хвороби упевнилася протягом спільної подорожі з Алєксєєнковою в одному екіпажі від станції Ганнівки до села Козельщини.
    Потім Кандибіна і Штепіна додали, що, повернувшись із каплиці після молебеню до спільної з Алєксєєнковою квартири, бачили, як хворий хлопчик, який до того часу не володів ногами, сам без сторонньої допомоги устав зі стільця, на якому сидів, обкладений подушками, став твердо на ноги і, повернувшись трохи в бік вікна, дістав звідти скибку хліба й огірок. Простояв він у такому положенні близько 15 хвилин. Після цього той же хлопчик, за його бажанням, був удруге принесений до каплиці, з якої, за його ж бажанням, був віднесений до саду. Коли його там посадили на лавці, то він сам, без усякої допомоги, на очах у багатьох пройшов відстань близько півтори сажені до квітника і зірвав там квітку. Загалом проти того, що раніше, тримав свій корпус пряміше, не кричав, був більш-менш веселий і ні про який біль не заявляв. (Далі — підписи свідків*).

*) Бабуся хлопчика заявила, що її онук після повернення з Козельщини почав швидко видужувати і бігати вже на подвір’ї. Та якось, через недогляд посковзнувшись, упав, дуже розбився і зліг у постіль. У листопаді він помер.

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *