Дівчата зі старої газетної світлини

Після невеликої перерви, спричиненої карантином,
ми відновлюємо наш ювілейний марафон «Впишіть себе
в історію районки», присвячений 90-річчю районної газети,
і пропонуємо розповідь у номінації «Районка у моїй долі»

Героїню сьогоднішньої публікації знають чи не всі жителі Мануйлівського старостинського округу, бо через її долю пройшли сотні учнів місцевої, Мануйлівської школи. Ганна Олексіївна Мишко — учителька фізики — віддала освіті більше 40 років свого свідомого життя.
А в 1970 році Галя (так її називають рідні та близькі) Терещенко навчалася у десятому класі Бреусівської середньої школи. Якось туди завітав фотокореспондент районної газети, тоді ще «Радянське село», І.Згребнєв, щоби зробити кілька знімків для районки. Так у газеті і з’явилося це фото з підписом, на якому наша героїня праворуч тримає пробірку:
— Єдине, що я пам’ятаю, — пригадує нині Ганна Олексіївна, — що нас забрали з якогось уроку до лабораторії кабінету хімії і там сфотографували. Не знаю, чому обрали саме нас, адже ми не були круглими відмінницями, хоча навчалися добре; хімія у мене була на «відмінно». Та і взагалі клас у нас був дуже хороший, сильний і великий — наш випуск налічував 37 учнів…

Ганна Терещенко (Мишко)

Ганна Олексіївна розповіла, що після закінчення школи вступила до Полтавського педагогічного інституту на факультет фізики і математики і по закінченні його отримала диплом із такою ж спеціалізацією. За розподілом потрапила у Булахівську школу. Два роки там відпрацювала, знайшла у цьому селі свою долю, другу половинку. А потім Ганну перевели до Мануйлівської середньої школи. Тож у Мануйлівку переїхали сімейно. Чоловікові теж знайшлася робота у колгоспі: працював трактористом, а потім електриком, зараз на пенсії. Сама ж Ганна Олексіївна хоча й на пенсії, але свою школу не залишає, працює тут асистентом учителя.
Подружжя виховало двох доньок, обидві закінчили Харківський університет імені Каразіна: одна — факультет радіофізики, а друга – фізико-технічний. Очевидно, мамині й татові гени гармонійно доповнили одне одного.

Поруч із Галею на фото 1970 року — Ліда Шара. Як повідомили наші читачі, вона родом із Чапаєвки і теж обрала непросту освітянську долю. Після школи закінчила історичний факультет Полтавського педагогічного інституту, працювала в Оленівській середній школі. Колишні учні й досі згадують її як дуже хорошу, добру людину. Певний час Лідія Костянтинівна навіть працювала методистом в обласному інституті удосконалення кваліфікації (зараз — післядипломної освіти) вчителів. На жаль, нині її немає з нами, вона пішла за вічну межу цієї зими.

Валентина Малик (Сердюк) (зліва)
зі своєю сестрою- близнючкою Надією Павлюк

Але повернімося до нашої старої газетної світлини. На ній ліворуч — Валя Малик. Після закінчення школи працювала у рідній школі діловодом до 1973 року. У травні того ж року одружилася з односельцем Андрієм Сердюком, який був військовим. Тому поїхали на місце служби чоловіка — до Монголії. Поті була служба, а з нею і сімейне життя в Іркутську, Томську, Новосибірську, Німеччині. Останнім місцем служби і проживання став Новосибірськ. Там родина Валентини Іванівни живе і нині. Сердюки виростили і виховали чотирьох дітей, мають шістьох онуків і одну правнучку. На жаль, Валентина Іванівна 17 років тому стала вдовою. Через часті переїзди не змогла здобути освіту — закінчила лише курси швачок. Зараз на пенсії, але продовжує працювати у реєстратурі поліклініки і гардеробницею у Будинку культури. Цю інформацію повідомила нам її племінниця Лариса Андрущенко.

Ось які історії та долі випливли з пожовклих газетних шпальт 50-літньої давнини. Тож продовжуємо наш ювілейний марафон і запрошуємо наших шановних читачів до діалогу. Залишайтеся з нами!

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *