SONY DSC

«Куди завів нас старовинний пам’ятник»-3, або Серіал? Ні, програма «Чекай мене»!

Ганівка цікава не лише походженням своєї назви і мелодраматичною історією місцевого панства. Її могли би прославити цілі покоління художників із роду Дерезів — як прославив Василівку відомий художник Іван Дряпаченко. Відмінність лише в тім, що Дряпаченко не мав нащадків, але вчився малюванню у геніальних художників зі світовим ім’ям. А Тимофій Дереза, будучи, на мою думку, не менш талановитим за Дряпаченка, так і лишився самоуком, зате гідно продовжив свій рід і передав свій художній дар синам

На знімку:
зустріч поколінь: малий Тимофій

із мамою Тетяною Кузьменко біля автопортрета прапрадіда-митця Тимофія Дерези

Як ми писали у попередній статті, Тимофій мав семеро дітей. Але після публікації виявилося, що кожна гілочка цього родового дерева має багато відгалужень, і їхні представники до виходу у світ нашого дослідження навіть гадки не мали про існування одне одного. Тому мало не наввипередки кинулися з’ясовувати, хто кому родич.
Тетяна Кузьменко з Кременчука написала нам таке: «Мого діда звали Славко, за паспортом — Станіслав Никанорович Дереза. Його мати — Агафія Тарасівна Дереза, а батько Никанор. Народився мій дід у Ганівці, у тридцятих роках. Крім нього, мати народила ще шістьох дітей. Відслуживши в армії, одружився та народили з жінкою двох синів. Працював на залізниці. Його життя з першою дружиною не склалося, у Кременчуці дід познайомився з моєю бабцею, переїхав жити в Рокитне, згодом забравши сюди свою матір і сестру з братом. Чи не родич він Тимофію Дерезі?».

Ікона — за припущенням,
робота Тимофія Дерези

Після нескладного дослідження виявилося, що Станіслав Никанорович — онук Тимофія Дерези. А незабаром обізвалася ще одна родичка, Ірина, теж із Кременчука, — правнучка Федоськи Тимофіївни Дерези, доньки ганівського художника.
У соцмережі дівчата зав’язали між собою активне спілкування, і було видно, що вони дуже раді розширенню своїх родинних зв’язків. А ми, у свою чергу, тішимося з того, що допомогли родичам знайти одне одного, — зовсім як у відомій телепередачі «Чекай мене». Сподіваюся, вони зустрінуться і надалі продовжать спілкування не лише у соціальних мережах.
Тетяна, наприклад, уже побувала в Ганівці та має твердий намір приїхати сюди ще, щоб познайомитися зі своєю ріднею і відвідати могили предків, а особливо — Тимофія Дерези. І на те є особлива причина, деякою мірою містична.
Перш за все, це той факт, що сама Таня з дитинства гарно малює, навчалася у художній школі й дотепер не облишила цього заняття.

До того дня вони хіба що здогадувалися про існування одне одного і зустрілися завдяки газетній публікації. Але не з усіма вдалося поспілкуватися, тому, сподіваємося, ця зустріч — не остання. Попереду — нові знайомства і відродження родинних зв’язків.
Зліва направо: Тетяна Литвин, Марина Жуламанова, Олег Дереза, Тетяна Кузьменко
із сином Тимофієм, Євгенія Кузнєцова

І, нарешті, «вишенька на торті» цієї історії: свого молодшого сина Таня, тоді ще ні сном, ні духом не відаючи нічого про свого прапрадіда-митця, назвала… Тимофієм! Більше того: коли маленькому Тимофійчику справляли рік від народження і дали малюкові, за традицією, обрати найпотрібнішу для нього річ, то як ви думаєте, що хлопчик вибрав? Правильно: фарби для малювання! І як тут не повірити у переселення душ?..
Тож великому роду Дерезів варто замислитися над тим, щоб увіковічити пам’ять про свого талановитого пращура Тимофія Дерези. Зібрати, по можливості, полотна й ікони його пензля, які вціліли до нинішнього часу, в одну галерею. Або ж зробити репродукції з цих творів і відкрити виставку. Це стало б яскравою сторінкою історії не лише Ганівки, але й Лутовинівського старостинського округу та Козельщинської громади в цілому. Тим більше що Тимофій Дереза мав опосередковане відношення до історії села, зображуючи на своїх полотнах як його засновників, так і простих селян, а також мальовничі ганівські краєвиди.

В історії кожної родини є свої «білі плями». Якби не більшовицький терор, безкінечні репресії, голодомори, спрямовані на знищення нашого народу, то, мабуть, кожен би змалечку дбав про своє родинне дерево, записував свій родовід. Натомість же діти зрікалися батьків і навпаки, щоб урятувати і врятуватися; зрікалися свого походження, приховували своє коріння, щоб вижити…
Тож доки у ваших сімейних архівах є невідомі фотографії, листи, доки живі хоч якісь свідки — виявляйте, збирайте і зберігайте; переповідайте своїм дітям. І нехай відростають нові пагони вашого родовідного дерева!

Надія ЛИТВИН
Фото Юрія ОПЕРАЙЛА

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *