На танку — до Перемоги

1945 рік, Михайло Серажим (крайній зліва) тоді працював монтером електрозв’язку у Київському військовому інституті управління і зв’язку

Після закінчення Говтвянської семирічки Михайло Серажим вступив до Полтавського м’ясо-молочного технікуму. Але навчатися не довелося. Розпочалася війна.
Перебуваючи на окупованій території, хлопець бачив звірства фашистів. Якось і його самого німець по-звірячому відшмагав нагайкою. Тож із нетерпінням чекав воїнів-визволителів.
Наприкінці вересня 1943 року 17-річний юнак був мобілізований у діючу армію. Після завершення навчання в Ульяновській області потрапив у третю гвардійську танкову бригаду, яка вела бої на території Білорусії. Був автоматником-танкодесантником. Потім у складі 18-ї гвардійської танкової бригади воював у Прибалтиці. Брав участь у Східно-Прусській операції (13 січня – 25 квітня 1945 року).
Особливо запеклі бої точилися тоді за місто Кенігсберг. Того дня атакуючий вал бійців котився до ворожих траншей і врешті захлеснув їх. І саме в цю мить Михайло відчув удар у живіт — фашист вистрілив упритул. Серажим скосив його автоматною чергою, потім — іще двох фріців. У гарячому пориві пробіг метрів зо двадцять і знепритомнів. Рана виявилася небезпечною, куля пройшла навиліт…
Після 24-х днів лікування у госпіталі воїн повернувся до своєї частини, яка продовжувала вести кровопролитні бої у Прибалтиці. Став заряджаючим танка Т-34.

Михайло Серажим, 1945 р.

Тепер бої перекинулися в район так званого польського коридору. Він являв собою смугу польської території довжиною з півночі на південь близько 230 км і шириною 30-200 км, яка відійшла до Польщі після Першої Світової війни і забезпечувала їй вихід до Балтійського моря, відокремлюючи Східну Пруссію та «вільне місто» Данціг (Гданськ) від решти території Німеччини. Відмова уряду Польщі дозволити Німеччині будівництво екстериторіальних магістралей через польський коридор була використана як один із аргументів нападу Німеччини на Польщу у 1939 році.

Отже під Гданськом танк Михайла Серажима підбили фаустпатроном. Та все ж Михайлові вдалося вибратися з палаючої машини і скотитися у кювет. Насилу погасив на собі полум’я, але обличчя і руки постраждали від опіків другого ступеня.
Тим часом наші війська із запеклими боями вели наступ на захід узбережжям Балтійського моря. Завдання їх, танкістів, полягало насамперед у тому, щоб таранити і розрізати німецьку оборону, вклинюючись у ворожі тили на десятки кілометрів. Зрештою танкові з’єднання вийшли до Ельби, де зустрілися з союзниками — американськими й англійськими військами.


Хоробрий воїн-танкіст Серажим до грудня 1946 року продовжував службу у складі групи радянських військ у Німеччині, а потім аж до 1950 року — в Києві, у Вищій офіцерській школі зв’язку.
Нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та ін.
Після демобілізації Михайло Серажим повернувся у рідну Говтву, а 1955 року переїхав у Бреусівку. З дружиною, Лідією Миронівною, виростили трьох дітей. Сини, Вадим і Олексій, стали військовими, а донька Світлана – працівником сфери торгівлі.
Михайло Никифорович Серажим увесь час, аж до 1986 року, працював завідуючим молокопереробним пунктом. За сумлінну працю був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, що засвідчує про інший його подвиг, тепер уже трудовий, у мирний час.

Зліва направо: онук Масим, син Олексій, дружина Лідія Миронівна, Михайло Никифорович Серажим, онук Антон

Використані джерела:
Спогади М.Н.Серажима (1987 р.).
Домашній архів дочки М.Н.Серажима – Світлани Михайлівни Серажим (Мельник).
Архів Бреусівської сільської ради.
Военный энциклопедический словарь. Москва. Военное издательство. 1984. – Стр. 575.

Матеріал підготував Григорій СЕРДЮК,
член Національної спілки журналістів України

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *