Від Ганівки — до Козельщини. Від Ганів — до Козельських

Легенда про Чудотворну Ікону Козельщанську

Продовження. Початок — у № 27 від 3.07.20 р.

Раніше зображення Чудотворної ікони були скрізь у Козельщинському монастирі, навіть на скляних пляшках для святої води. Цю пляшку під час ремонту даху на зимовому приміщенні Козельщинської Спасо-Преображенської церкви знайшов місцевий краєзнавець Іван Кравченко. З одного боку — відлитий образ Божої Матері і підпис: «Изображение иконы Козельщанской». З іншого — напис: «Вера твоя спасёт тебя. Святая вода обители Козельщанской Божией Матери».

При самому виході моєму з кімнати будинку на ґанку зустрівся мені обвітрений, засмаглий і невмитий від далекої дороги Омелько. Особливо зосереджений вигляд його та сповнена гідності постава звичного слуги — все це разом узяте наштовхнуло мене на думку про те, що причини його справжньої появи у мене у Козельщині, та ще з неочікуваним подарунком від покійної матінки моєї, викликані якимись незвичайними обставинами, й окрім вручення мені подарунка матері, він має повідомити мені щось дуже важливе.
З цілої низки запитань, запропонованих мною Омелькові з цього приводу, з’ясувалося наступне. Моя матуся, ґрунтуючись на частому отриманні від мене прохальних листів, дійшла висновку, що гроші, які вона надсилала мені до Петербургу, та плюс доходи, отримувані мною з Козельщини, дають мало шансів пристойному моєму званню як гвардійського офіцера до належного влаштування мого становища. А тому, прагнучи забезпечити мені незалежний майновий стан, моя матінка забажала для підсилення дохідності мого маєтку, подарувати мені 100 штук рогатої худоби із її власного розсадника, і 100 шт. коней, яких мені Омелько й доставив у Козельщину.
Та, крім цього, матуся, посилаючи мені своє заочне материнське благословення, пересилає мені з Омельком одну з родових дорогоцінностей — Св. Ікону Богоматері, яка дісталася ще моєму покійному дідові по матері, — з останнього Цареградського руйнування запорізькими козаками, — чудотворна сила якої не підлягає ніякому сумніву, за попередніми переказами, і до того ж, в даному випадку надсилання мені подарованої матусею худоби, — позначилося цілковито особливим чином.
Ось як відбулася ця подія, судячи зі слів Омелька.
Вирушивши з маєтку матусі, Херсонської губернії і Херсонського повіту, — ранньою весною, на початку квітня, Омелько мав увесь час Св. Ікону на грудях своїх, зашиту у шкіряний чохол, ішов увесь час уночі навпростець повільною ходою попасом, і до кінця травня (або початку червня мм.) прибув до Мишуриного Рогу на березі р. Дніпра, з усією худобою цілком благополучно. Намітивши зручне місце для переправи гуртів худоби на протилежний берег (нашу Полтавську губер.), старий Омелько, забувши в цьому випадку суворий наказ моєї матері — знаходитися завжди зі Св. Іконою в голові гурту, — вибрав собі зручний пункт на найближчому береговому пагорбку ріки, скомандував своїм молодшим табунщикам почати переправу худоби вплав. Першим була пущена рогата худоба. Відпливши на деяку відстань від берега, передні ряди худоби змінили несподівано напрямок, раптом повернули круто назад, тоді як задні ряди продовжували напирати на передніх, що пливли у зворотному напрямку, причому худоба, напираючи одна на одну, мало не потонула у річці; і завершили тим, що худоба, яку переправляли, повернулася назад на берег, скупчившись біля Омелька, не йшла далі. Табунщики спробували було почати переправу стада з коней, але і з ними відбулося те ж саме, що і з рогатою худобою.
Змучившись у ласці і майже впавши у відчай через неможливість переправити гурт худоби на протилежний лівий берег Дніпра, старий Омелько раптом згадав суворий наказ «Пані Матусі» про порядок слідування з худобою: «Суворо наказую тобі, сякий-такий сину, не забувай та не цурайся ти Цариці Небесної, що з тобою негодним до мого синка Павлуся прямує: будь по всяку годину у голові гурту — за нею, Св. Заступницею, і вся худоба піде!»
Похопившись у своїй необачності всупереч даному йому суворому наказу, старий Омелько, побожно перехрестившись, стьобнув батогом свого степовика коня, шубовснув із ним у Дніпро і, на неочікуваний його подив, увесь гурт худоби та коней плавними рядами поплив урозріз течії могутньої ріки і цілком благополучно дістався до протилежного берега. Омелька, який виплив першим на сухий берег, відразу ж оточила, весело мукаючи й іржачи, худоба. І не залишаючись на «попас» і хвилини на місці, йдучи на чолі всього гурту худоби, він здійснив досить безперешкодно перехід до Козельщини близько 40 верст у той же день до вечора, причому напівдика худоба, прямуючи покірно за Омельком, зайшла абсолютно вільно у козельщинський загін для худоби і дала себе спокійно та зручно розташувати в обгородженому просторі, не лякаючись і не шарахаючись аніскільки людей, що її оточували.
Ось яким чином дістав я теперішню мою породу худоби моєї, дорогий куме, — завершив покійний П.Ів.К.
— А чи не знаєте, дорогий куме, самого переказу про те, яким чином потрапила у сім’ю Вашої матінки Козельських ця святиня? Я ось з особливою увагою слухав увесь час, і мені хотілося би ще довше Вас слухати; Ви так майстерно вмієте розповідати! Зробіть мені цю приємність, — зазначив мій покійний батько.
— Гаразд, любий куме, розкажу я Вам і сам переказ, наскільки я пам’ятаю з розповіді старого Омелька; багато чого вже забулося, та дещо пригадаю.
Скільки я пам’ятаю, мати моя доводилася рідною дочкою запорізького військового писаря Сіромахи, яка вийшла заміж за козака Козельця, після руйнування Запорізької Січі (продуктом цього шлюбу став я, Ваш покірний слуга); причому покійній матері моїй віддав хутірець у Херсонській губ.; зайняла площина земельних угідь близько 18000 десятин землі. У числі благословенних «батьківських» Св. Ікон знаходилася й ця Ікона Богоматері, яка, згідно з усним переказом ст. Омелька, була придбана військовим писарем Сіромахою за наступних обставин. Під час останнього або одного з останніх відважних військових наїздів молодців-запорожців на руйнування Царь-граду більше ста запорізьких човнів і галер неждано-негадано під магометанський Рамазан темним вечором налетіли на Царь-град.
Умілим і хитро здійсненим натиском на скупчене місто — а турки, зайняті молінням у своїх мечетях із приводу свята, що настало, не підозрювали біди, — запорізькі козаки встигли підпалити Константинополь з восьми кінців, і вдаривши потім по турках дружним натиском, спричинили таку паніку серед усього населення Царь-граду і завершили таким погромом, що турки, рятуючись від неминучої біди, ледве встигали відбиватися від запорізьких козаків, що напали на них, і цим дали можливість запорожцям звільнити з турецького полону багатьох християн-невільників і відбити при цьому безліч вояцької здобичі.
Серед воєначальників запорізьких знаходився при війську і дід мій, військовий писар Сіромаха. Упоравшись у ту ж ніч із погромом Царь-граду, запорізькі козаки, стягуючись поступово згідно зі зробленим раніше договором до набережної Босфору, де стояли зачалені човни й галери, почали ділити здобич між собою — цілі купи знесених до місця відбитої поживи.
При поділі відбитої здобичі начальство козаче мало ще, крім того, право за особистим його вибором вибрати одну кращу річ із усієї кількості відбитого добра — на їхній особистий розсуд.
Ось і в даному випадку, коли черга дійшла до мого діда Сіромахи, то козак, який розгортав частки вояцької добичі, схопив багатий парчевий килим, що лежав зверху купи, кинув його до ніг Сіромахи, приказуючи: «Оце буде Вам, паночку, мабуть, звичайний подарунок». Причому зверху ще не поділеної купи решти здобичі, як виявилося, лежала Св. Ікона, теперішня Козельщанська Богоматір. Сіромаха, побачивши Св. Ікону, звернувся з проханням до козаків про заміну йому парчевого килима Св. Іконою, на що запорожці охоче погодилися, додавши Св. Ікону до подарованого йому килима.
Запорізькі козаки, упоравшись поспіхом з дільбою здобичі, розташувалися по своїх човнах і, не зволікаючи, з раннім розвитком дня, вирушили назад додому. Не встигла запорізька флотилія вийти з Босфору, як на море, що оточувало їх, опустився густий, непроглядний туман і водночас почався сильний шторм, буря. У декілька хвилин часу сильним, буйним вітром і шквалами, морськими хвилями, що постійно налітали, розкидало-розметало врізнобіч човни й галери запорізької флотилії й, до того ж, усе, що відбувалося на морі, яке бушувало, вкрило густою завісою непроникного туману. Лише один осиротілий човен, на якому розташувався дід мій Сіромаха, вперто і непохитно тримав намічений перед ним курс, і незважаючи на пекло, що вирувало навколо нього, та стихійні сили, — безстрашно і владно боровся з ними, ніби все, що відбувалося навкруг, ніскільки його не стосувалося. Окрім Сіромахи, на цьому човні була тільки-но придбана Св. Ікона Богоматері, — згадавши в цю мить про Св. Ікону і передбачаючи очевидну близькість стихійного погрому славного в боях запорізького козацтва, Сіромаха зворушився духом, зняв свою шапку і, піднявши високо над головою Св. Ікону, стоячи на човні, почав молитися Св. Богоматері:
— Пресвята Царице Небесна! Не дай Ти, достойна Заступнице запорізького козацтва, загинути твоїм вірним синам, — безславно, не воїнською смертю! Утиш, Пресвята Заступнице, Ти буйний басурманський вітер, зупини Ти, Пресвята, високі, бурхливі хвилі; збери, Пресвята, навкруг себе, Царице Небесна, з мороку туману розігнані хвилями човни з Твоїми вірними дітьми запорожцями!
І раптом стається диво: непроглядна завіса туману піднімається раптово з поверхні моря, що вирує, а саме море затихає і козацькі човни з’явилися на просвітлілому морському горизонті, по одному збираються поступово навколо човна Сіромахи і, не втративши жодного судна, жодної людини, досить благополучно повертаються у повній цілості в гирло р. Бугу.
Так звершила вперше своє чудо Достойна Ікона Пресвятої Богоматері, зі слів старого Омелька, який передав мені цю оповідь, — так і я Вам передаю її, наскільки я пам’ятаю. Мій дід Сіромаха, після благополучного прибуття додому, постарався довідатися про те, з якого власне місця Царь-граду добута Св. Чудотворна Ікона? Виявилося, що один із запорізьких реєстрових козаків, увірвавшись разом з іншими до Софійської мечеті, рубаючи і вбиваючи там турків, що молилися, у запалі сутички ненароком рукою наштовхнувся на Св. Ікону, що висіла на стіні мечеті, й оволодівши нею, доставив її до місця зборища запорізьких козаків серед іншої відбитої у турок здобичі.

На цьому завершив свою розповідь талановитий старий; і після розказаного ним відразу ж поїхав до себе додому в Козельщину.
А слухали цей переказ про появу Св. Ікони покійний батько мій та я, Ваш покірний слуга, — більше нікого в кімнаті з нами не було; і після того я вже ніколи в житті моєму не мав нагоди почути оповідь про це вдруге, і в даний час залишаюся єдиним свідком усього почутого мною.
Що знаю і що пам’ятаю, передаю Вам, Вельмишановна Мати Ігумене, про це охоче.
Про виняткову справедливість усього мною розказаного і за можливу точну копію усної розповіді старого П.Ів.Козельського сумлінно ручаюся.

Ваш покірний слуга
і недостойний співмолільник,
дворянин, землевласник
Василь Ган — нині Голова
Кобеляцької Земської Управи

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *