Їхня доля вмістилася в одному слові: «знищений»

«Козельщинські вісті» продовжують започатковану традицію возз’єднувати сім’ї та налагоджувати втрачені родинні зв’язки. Отже, до вашої уваги — чергова історія, зовсім як для програми «Чекай мене», тепер уже з Ізраїлю

Цю драматичну історію розповів мені Геннадій Белінсон — до 1991 року харків’янин, який нині мешкає в Ізраїлі. Вона безпосереднім чином торкається Козельщини, точніше, періоду її окупації гітлерівськими військами у 1941-1943 роках

На цій світлині листопада 1938 року — Єлизавета Юріївна Волинська зі своїми дітьми Яшею та Юлею

На початок німецько-радянської війни жила в Козельщині невелика єврейська родина: Єлизавета Юріївна Волинська, приблизно 1898-1900 року народження, родом із Харкова, її синок Яків та донечка Юля. Мама працювала зубним лікарем. Батька дітей звали Михайло Левін; за припущеннями, Єлизавета з Михайлом розлучилися ще до війни.
Коли німецькі окупанти зайняли Козельщину, для місцевого населення, особливо євреїв, настали чорні часи. За розповідями односельців, Єлизавета Юріївна з Юлечкою та Яшею ховалися у козельщинського лікаря Іванова. Але порятунку годі було шукати. Наприкінці 1941 або на початку 1942 року німці зігнали всіх євреїв з Козельщини і колоною повели до глинища цегельного заводу, де їх усіх і розстріляли. Про цей факт свідчать документи, зокрема  акт, що підписали голова Козельщинської сільської ради, представники медиків, учителів, духовенства, які у квітні 1944 року відкрили яму у глинищі, де і проводилися ці розстріли і де виявлено 19 трупів чоловіків і 5 — жінок. Також є список осіб мирного населення, розстріляних німецько-фашистськими окупантами по Козельщинській сільраді, який надав родичам загиблих Державний архів СРСР (фото вгорі). Крім цього, маємо ще й витяг із документу, що зберігається у Музеї Голокосту в Ізраїлі. Там зазначено, що «євреїв з Козельщини було розстріляно біля глиняної ями на цегельному заводі наприкінці 1941 або на початку 1942 року (фото внизу).
В інтернеті можна також знайти Центральну Базу даних імен жертв Шоа (Шоа — катастрофа європейського єврейства (івр. השׁוֹאָה [Шоа] «лихо, катастрофа») — результат політики нацистів середини XX століття з планомірного знищення євреїв. Жертвами Катастрофи стали близько 6 мільйонів євреїв Європи — ред.). Задавши у рядку пошуку на цьому сайті слово «Козельщина», знайдемо 11 результатів пошуку жертв (людей) і персональних записів (документів) та інформацію про їхню долю. Утім, дані ці вмістилися у більшості випадків у єдине слово: знищений (або знищена). Ось цей скорботний список (наводиться з дотриманням орфографії оригіналу):

Волинська Єлизавета, 1898 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — знищена
Денисенко Берта 1912 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — не вказано (за даними з Державного архіву Ізраїлю, які, у свою чергу, ґрунтуються на архівних документах СРСР про евакуйованих осіб, родина Денисенків була евакуйована у Марієнтальський район Росії. Можливо, після війни Денисенки повернулися до Козельщини? — ред.)
Денисенко Леонід 1934 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — не вказано
Денисенко Валерія 1938 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — не вказано
Дереза ​​Анна 1910 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — знищена
Дереза ​​Ієхезкель 1938 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — знищений
Дереза ​​Рівка 1940 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — знищена
Левін Яків 1937 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — знищений
Левіна Юлія 1935 р.н., Козельщина, Україна (СРСР) — знищена
Найда Барух 1895 р.н., Кременчук, Україна (СРСР) — знищений
Як бачимо, у переліку замучених є і Єлизавета Юріївна, і її діти… Але це ще не вся історія.
За спогадами очевидців, дівчинку Юлю вдалося вихопити з колони приречених і сховати — на таке начебто зважилася одна місцева родина. Чи ж урятувалася й вижила ця нещасна (а може, щаслива) дитина? Подальша доля дівчинки невідома, а в офіційних документах вона значиться як знищена…

Який стосунок має до цих людей Геннадій Белінсон? Усе просто: його бабуся та Єлизавета Юріївна Волинська — рідні сестри. Бабусі немає на цьому світі вже 25 років. А чи жива Юля, чи вдалося їй урятуватися? Якщо вижила тоді, то де вона зараз? Чи є у неї родина? І чи є нащадки тих козельщан, які у роки окупації зважилися на подвиг — урятувати маленьку єврейську дівчинку від страти?
Геннадій сподівається, що ми допоможемо йому знайти відповіді на ці запитання. Тож прохаємо старожилів, можливих очевидців трагедії чи їх нащадків пригадати все, що їм відомо, і поділитися з нами спогадами. Контакти Геннадія — у редакції. Він чекає.

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *