«Куди завів нас старовинний пам’ятник»-4, або Творча спадщина Ганівки: спробуймо відновити і зберегти!

Колись у кожній ганівській хаті можна було побачити роботи місцевого художника Тимофія Дерези, який жив і творив наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Хтось зберігає їх і дотепер, хтось комусь продав чи подарував; а комусь картини через десятиліття не видалися цінними, бо зіпсувалися, тож нащадки господарів просто викинули їх на смітник чи спалили… Як би там не було, але безперечно одне: творів було багато, вони користувалися попитом, за них платили гроші, їх бережуть і досі — а отже, Тимофій Дереза вартий нашої уваги і пам’яті. Адже його полотна закарбували пейзажі рідного села, обличчя односельців, яких уже давно немає в живих, і все це — частина історії рідного краю

Сьогодні єдина людина, котра добре знала і пам’ятає Тимофія Дерезу, — це його онука, Євгенія Никанорівна Кузнєцова, яка живе у Ганівці (або Ганнівці, як зараз офіційно прийнято писати). Звичайно, багато чого про свого діда вона не знає, та й не могла знати, бо за його життя була зовсім дитиною. Тож біографію художника відтворити, на жаль, не вдалося, бо достеменно відомий лише рік його смерті…

Важко сказати, звідки у Тимофія узявся хист до малювання, як він почав цим займатися, хто йому показав ази — ці відомості втрачені назавжди. Але по суті своїй він узагалі був інтелігентом, чим і вирізнявся з-поміж односельців. Завжди охайний, у чистій сорочці, жилетці, з акуратно підстриженою борідкою, Тимо-фій Дереза більше схожий був на вчителя.
Хоча серед тодішніх селян малювання, мабуть, не вважалося серйозним ремеслом, але воно давало Тимофієві непоганий прибуток. Чоловік заробляв на життя саме своїм художнім хистом. Малював місцеві краєвиди, зокрема й маєток пана Гана — три будинки і скляну галерею, якою пани ходили між будинками. Кажуть, ця картина зараз аж у Москві — її купили дачники, котрі колись приїжджали на літо до Ганівки.

Працював Тимофій як удома, так і на виїздах: Євгенія Никанорівна згадує, що до нього додому приїздили і забирали, наче на роботу, — мабуть, на якесь підприємство… У будь-якому разі всі семеро дітей родини Дерезів були доглянуті, нагодовані, вдягнені, взуті — не в розкошах жили, але й не бідували. А це свідчить про те, що главу родини вважали гарним сім’янином, який виростив добрий рід.
До слова сказати, його дружина теж була по-своєму творчою людиною, а саме — майстринею випічки. Її пани гукали готувати хліб і всіляку здобу — та не щодня, у будень, а на свята й урочисті події. Ось такі золоті руки мала бабуся.
А Тимофій облаштував собі художню майстерню з великим подвійним вікном — наскільки це було можливо зробити у простій сільській хатині; з мольбертом, фарбами на столі й на палітрі, з пензлями і пензликами… Хто його навчив усьому цьому, хто показав, розказав? Невідомо. Може, навіть Іван Дряпаченко? Зараз ніхто вже цього не скаже. Зате онука добре пам’ятає, як увесь час із цікавості крутилася біля діда, коли той працював. То він, було, мазне дівчинку пензлем по носі чи лобі: «Біжи, хай бабуся вмиє тебе…». Вочевидь, не міг просто відмахнутися від своєї улюблениці, щоб не заважала (мабуть, роботи було багатенько!), а використовував ось такий жартівливий привід.
Нині збереглося чимало ікон пензля Тимофія Дерези. Звичайно, що за сталінських часів таке заняття мало б сумні наслідки (ми писали про сина художника, Олександра, який теж писав ікони при Сталіні, — то його якось уночі приїхали, забрали, й по сьогоднішній день ніхто не знає, що з ним стало. Відомо лише, що після смерті Сталіна Олександр Дереза був реабілітований). Тож коли Тимофій і писав ікони за більшовицького правління, — то, швидше за все, таємно, ховаючись. Можливо, створював їх і за окупаційної німецької влади.
Коли німці зайняли Ганівку, то відразу ж стали постійними «клієнтами» Тимо-фія: змушували його малювати портрети з фотокарток їхніх дружин і дітей, а тоді відсилали ці картини до Німеччини. Особливо таке любили німецькі офіцери. Дерезі не надто подобалося прислужувати окупантам, але чи ж дуже посперечаєшся, коли на тебе дуло пістолета наведуть? Ось так, під прицілом, і доводилося шукати натхнення. Та ще й за онучку страшно було: вона ж так любила спостерігати за його роботою. У такі миті казав дитині: «Іди, Женю, звідсіля, бо й мене вб’ють, і тебе».
Такі стреси не могли не позначитися на здоров’ї старого чоловіка. І у 1943 році він раптово помер — за припущеннями рідних, від інфаркту. Йому було тоді приблизно за сімдесят…

Та гени — страшна сила! Художній дар Тимофія Дерези передався вже згаданому його синові Олександру та його братові Борису, який, у свою чергу, обдарував художнім хистом свого сина Володимира. Вони займалися мистецтвом професійно. Утім, потяг до малювання відчувається у представників практично всіх поколінь нащадків Тимофія Дерези, включаючи навіть його півторарічного прапраправнука й тезку Тимофійчика, котрий лише нещодавно завдяки нашим публікаціям познайомився з малою батьківщиною своїх предків — Ганівкою (Ганнівкою).
І найліпшим способом зберегти хоча би частину історії Ганнівки було би, на мою думку, відкриття виставки картин Тимофія Дерези та його нащадків. Цю ідею підтримує й виконувач обов’язків старости Лутовинівського старостинського округу Володимир Григоров:
— Це дуже цікава пошукова робота, яка була би корисною для всіх нас, а особливо — для місцевих школярів. Незалежно від того, скільки буде зібрано матеріалу для виставки, ми у будь-якому випадку знайдемо для нього гідне приміщення і забезпечимо збереження, адже це все — наша історія, — зазначив він.

Тож звертаємося до жителів Лутовинівського старостинського округу та взагалі — Козельщинської громади: передивіться старі речі, складені на горищах чи в господарських будівлях, у старих хатах чи флігелях. Можливо, у вас припадають пилом картини, ікони пензля ганівських майстрів із роду Дерезів, які б могли прикрасити стіни новоствореної виставкової зали? То покажіть їх світові, зверніться до Лутовинівського старостату чи у редакцію, зателефонуйте, повідомте свою інформацію!
Якщо потрібна будь-яка допомога — звертайтеся до нас. У свою чергу, обіцяємо розповісти на наших шпальтах про кожного, хто надасть картини для виставки, якщо, звичайно, на це буде бажання власника полотен. Таким чином ваше ім’я впишеться в історію рідного села. А ми будемо допомагати створювати нові її сторінки.

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *