ПОВЕРНІТЬ РІЧЦІ НАЗВУ! або СОЛОВЕЙКИ НЕ ТЕХКАЮТЬ, І ГАРЯЧУ КАВУ НЕ СЕРБАЮТЬ…

Усе своє життя знаю цю найчистішу на Полтавщині річку, яка має милозвучну українську назву: «ПСЬОЛ». Її так називали з давніх часів, і ніколи ні в кого не виникала думка змінити її назву на якусь іншу, а саме замінити дві українські літери «ьо» на літеру «е»

Після реконструкції автомобіль­ного шляху Київ-Харків у 2019 році перед мостом через річку Псьол встановили дорожній вказівник з іншою назвою цієї річки: «ПСЕЛ». (На фотознімку, який був зроблений ще до проведення тих дорожніх робіт, чітко видно напис українською мовою; хоч під ним читаємо зросійщений варіант, написаний англійською мовою, — так, як пишуть у Росії.
До речі, ще з часів колишньої радянської імперії, у якій державною мовою для всіх союзних республік була російська мова, широко використовувалася така практика — назви міст і сіл спочатку зросійщували, а потім записували їх англійською мовою: Kiev, Kharkov, Lvov, Odessa, Lugansk, Kremenchug, Mirgorod, Globino… І навіть зараз в Інтернеті часто зустрічаємо цей мовний рудимент. Щойно натрапив там таку адресу: «Grebenka.com». Якась там Ґребенка. Але ж це село Гребінка на Полтавщині!
Тож усі, хто зараз переїжджає через цю річку, дуже дивуються цьому «ново­введенню», яке впровадили державні чиновники, відцуравшись від рідного слова, спотворюючи історію рідного краю.
Добре пам’ятаю, як у колишньому СРСР велася трансляція важливої події — естафети Олімпійського вогню, що його ніс бігун автошляхом Київ-Харків по мосту через річку Псьол. Тоді по всій тогочасній країні почули і побачили назву цієї річки: «ПСЬОЛ».
У Державному обласному архіві Полтавської області (ДАПО) зберігається дослідження Л.В.Семергея «Історія Білоцерківки Решетилівського району», проведене у 1964-1965 роках, у якому вказується, що повз це село протікає річка Псьол…
А чи багато у нашій мові іменників та дієслів з «ьо»? Льон, дзьоб, льох, тьохкати, сьорбати,… Ми ніколи не говоритимемо: «соловейко техкає», «вирощують лен», «сербати горячу каву», «дзеб пташки»… Вони — чужі для нас.
Етимологія, яка вивчає походження власних назв, як і будь-яких слів, — наука, яка часто базується на домислах, а то і просто на вигадках тих, хто нею займається. Інколи їхні «дослідження» настільки супереч-ливі, що викликають лише роздратування. Мова — жива, і вона розвивається за своїми законами.
То звідки ж виникла назва тутешньої природної красуні?
Кожен із її «дослідників» гадав-вигадував по-своєму. Спочатку, як вони стверджують, давні люди «псл»-икали (без голосних?!) і не було ані «ьо», ані «ё». Цитую: «Річка Псел (Псьол), давня українська назва — Пслъ, — уперше згадана в літописі Нестора-літописця «Повість минулих літ» 1113 року».
Цитую з Вікіпедії: «Річка Псел (Псьол), давня українська назва — Псль; — уперше згадана в літописі Нестора-літописця «Повість минулих літ» 1113 року»…
А далі «пішло-поїхало» — чого тільки «знавці» не згадували: і давньогрецьку назву пселлос (темний), і слов’янські корені: піс, пъс, пес, пстрі (луки, вологе місце), і назви тварини пес (псел — псячий брід), і кабардино-черкеське пси (вода), а також писали, що це дуже давній гідронім, який, можливо, походить із часів, коли в І тис. до н. е. мешкали скіфи, і, нарешті, вказували на його тюркське походження…
Так чому ж у «Вікіпедії» в інформації про річку слово «Псел» стоїть першим, а слово «Псьол» записано в дужках після нього, а не навпаки?
Розгорнімо карту, яку було видано Центральною Адміністративно-територі­альною Комісією при Президії В.У.Ц.В.Ку в 1932 році. Читаємо назву річки: «Псло». Не «Псел» і не «Псьол».
Наступна карта — 1939 року. І знову: «Псло». Цікавий історичний факт: упродовж цього семирічного проміжку (1932-1939 роки) змінювалися також назви сіл та міст (звісно, у народу ніхто не питав дозволу). Назви на карті 1932 року були зовсім іншими, ніж нині: Лубні, Кобиляки, Гадяче, Кремінчук, Манжалія, Ромен, Градизьке, Путивель, Н-Сенжари та деякі інші. Слово «Остап’є» писалося в той час без апострофа. У 1939 році ще залишалися деякі ці назви, зокрема Конотіп. То був мовний слід Російської імперії (коли Україна ще входила до її складу).


А як швидко назви змінилися у передвоєнні роки!
Зрозуміло, що повертати зараз ті назви недоречно. Народ живе з ними, і з назвою річки Псьол також.
До 1956 року, коли я змалечку жив у селі Вельбівці, що біля Гадяча, майже на березі цієї річки, я звик до її назви «Псьол» — так називали її люди (не «Псло»). З такою назвою вона закріпилася у пам’яті народу.
У 2006 році у доповіді Т.М.Можарова «Про топоніміку Кременчуцького краю» на математичній науково-практичній конференції, присвяченій 435-річчю заснування міста Кременчука, вказується назва річки: «Псьол».
Підстав для перекручення новітніми «знавцями» назви річки зовсім немає. Відсутнє й обґрунтоване переконливе пояснення. Невігласи плюнули у мовне джерело — змінили в Україні назву цієї річку на «ПСЕЛ».
У правописі російської мови у літері «ё» часто вгорі дві крапки не ставлять — пишуть: «е», однак її читають [ьо] у буквосполученнях. Так і назву річки Псьол росіяни можуть писати: «Псёл» або «Псел». Але вони ніколи не пишуть «Псэл», бо такої назви річки немає взагалі!
За теорією перекладу, власна назва російською мовою з буквою «ё» перекладається українською: з [ьо], а не [е]. Українською мовою ми записуємо російські прізвища, які містять літеру ё, — Королёв, Журавлёв, Шмелёв — так: Корольов, Журавльов, Шмельов (а не Королев, Журавлев, Шмелев).
Як бачимо, правопис двох мов — різний: росіяни пишуть: «Псёл» (або «Псел»), а українці — «Псьол». Хоч звучать ці назви однаково.
Скільки разів у Російській імперії царі і царедворці своїми циркулярами забороняли писати і читати українською мовою! Був час, коли Бєлгородська область (нині територія Російської Федерації), звідки витікає річечка Псьол, входила до складу України. Тож на всій її протяжності назва цієї річки залишалася одна: українською — «Псьол», а російською — «Псёл» («Псел»). Такою вона мусить залишатися у цих мовах.
Не забуваймо, що карти (як і шкільні підручники) колишнього СРСР складалися у Москві і писалися російською. А потім перекладалися на мови «союзних республік». На тогочасній карті «Полтавская область» російською мовою назву цієї річки друкували з буквою «ё»: «Псёл» (у десятках походів, які я проводив з учнями по рідному краю, ми відзначали, що люди всюди називали її «Псьол», а не «Псел». І напис перед мостами був українським: «Псьол»).
Усе — логічно, і нічого дивного, незрозумілого тут немає. На жаль, цього не втямили новітні «знавці». Не вони поставили дві крапки над «е», бо це була б територія Росії. Але ця назва — аж ніяк не українська.
Погляньте на «оновлену» гідрографічну карту України, яку виставили у Вікіпедії у 2020 році, і переконайтеся в тім, що вона — підтасована.
Диво з див! Верхів’я річки, яка протікає в Бєлгородській області на території Росії, написана українською мовою («Псьол»), а нижня її частина, яка протікає в Україні, — російською («Псел»). Перестаралися!!! Бо так хотіли запопадливо, по-холуйськи догодити імперії, що побоялися заглянути через міждержавний кордон і побачити там нашу українську назву. Це ще одне свідчення того, що саме так називалася наша річка. Мовне невігластво? Бо в Інтернеті є інформація про те, Псел бере свій початок у Білгородській (а не в Бєлгородській) області РФ.
Зробили це зло поспіхом. Імовірно, що так учинили не без втручання «старшої сестри», за її вказівками. Спостерігаємо чіткі ознаки мовної агресії. Змінили лише одну букву у слові — і воно перестало бути українським.
Ніхто з нас уже не дивується тим, що північно-східна сусідка, держава-агресорка впродовж сторіч загарбувала чужі землі, поневолювала інші народи, підтасовувала історичні факти. Привласнення чужого — її споконвічна практика. Це — незаперечна істина.
І тепер перед мостами стовбичать вказівники, яких щодня бачать сотні тисяч людей (не лише водії, а й пасажири), які користуються автотранс­портом…
Тож радітимуть агенти «рускава міра», тицяючи пальцями, коли побачать на автошляху Київ-Харків напис «Псел» (для них це — «Псёл»), а не наш «Псьол».
Але ж Україна — не Росія!
Знущатися над мовою народу та його історією ніхто не має права! Якщо ж історична назва річки Псьол продовжує побутувати у мовленні українців, які проживають на Полтавщині і Сумщині, то навіщо їм нав’язувати іншу назву?
Потрібно негайно внести зміни у Вікіпедію: записати назву правильно! І також очистити усі географічні карти, які заражені цим «мовним вірусом»!
Закликаю владу (якщо чує): ПОВЕРНІТЬ ПСЛУ ЙОГО ІСТОРИЧНУ НАЗВУ!
Звертаюся до науковців Національної академії наук України, філологів провідних університетів, письменників, шанувальників української мови.
Звертаюся до користувачів Фейсбуку з проханням поширити моє звернення у мережі.
ЗАХИСТІМО І ЗБЕРЕЖІМО НАШЕ, РІДНЕ, НАРОДНЕ, УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО!
А тутешні люди, як це робили їхні діди, прадіди і прапрадіди, продов­жуватимуть називати свою рідну річку милозвучним словом «ПСЬОЛ», а не чужинським «Псел». І кожного літнього спекотного дня ми чутимемо закличні, бадьорі дзвінкі дитячі голоси: «Ходімо на Псьол купатися!»
До речі, житель села Білоцерківки Великобагачанського району Полтавської області Володимир Чугуй пригадує цікаві спогади свого сина, який у середині 1990-х років відпочивав у дитячому таборі в Євпаторії. Там були також діти з Сум. Коли дітей вели до моря купатися, сумські дітлахи казали: «На Псьол!»
Жителі Великобагачанського району ще пам’ятають, що на правому березі річки Псла біля села Герусівки знаходився ресторан «ПСЬОЛ». А є ще курорт із такою назвою. Як повідомив Володимир Чугуй, на сайті Мін’юсту в розділі «Пошук в ЄДР» (єдиний державний реєстр підприємств і організацій) можна побачити 33 підприємства з назвою «ПСЬОЛ».
Англійською мовою назву річки «Псьол» правильно писати: «PSIOL», а не «PSYOL», згідно з постановою Кабінету міністрів України від 27 січня 2010 року.

Олександр МАТВІЄЦЬ,
учитель-краєзнавець,
с.Пироги, Глобинський район

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *