Ніколи не звертав уваги на те, що наші дні народження — збігаються

Перш ніж завітати до редакції на запрошення нашого ювілейного марафону, він довго вагався: чи варто? Начебто, якось незручно… Але все ж таки наважився і прийшов до нас, зізнавшись, що він народився 2 жовтня, як і наша газета. Тож знайомтеся: Яків Калашник, козельщанин, який свого часу майже 20 років очолював Козельщинський цегельний завод, а потім десять років працював заступником голови райдержадміністрації з питань будівництва та житлово-комунальної сфери. Нині ж — пенсіонер:
— Для мене газета завжди була відображенням усього, що відбувається в районі, — поділився спогадами Яків Іванович. — Висвітлювався розвиток економіки регіону, завжди можна було дізнатися показники роботи того чи іншого колективу підприємства, колгоспу, будь-якої організації. Та найголовніше — у газеті бачив людей, дізнавався, як вони працюють, чим живуть.
Тоді як було? Кожен прагнув до якоїсь мети, чогось досягти. У всіх колективах популяризувалося трудове, чи, як тоді називалося, — соціалістичне змагання. Якщо працівника хотіли відзначити, то обов’язково рекомендували його для занесення фото на Дошку Пошани, про нього писала газета, і це було почесно, люди пишалися, якщо їм удавалося потрапити на газетні шпальти. А негативні факти у суспільстві піддавалися критиці у публікаціях.
Одне слово, все життя району можна було побачити в газеті, тому щоразу чекали її з нетерпінням; а виходила вона тоді тричі, а потім двічі на тиждень.
Сьогодні візьмеш стару підшивку, полистаєш — і наяву бачиш усе, що було пережито кілька десятиліть тому.
Коли я керував Козельщинським цегельним заводом, то наші виробничі показники бували різними, рік на рік не приходився. Але якщо досягали якогось позитивного результату, а газета про це писала, всі робітники дуже раділи з такої відзнаки й уваги. Особливо було їм приємно бачити світлини себе та своїх друзів і читати про себе добрі слова. Газета завжди була і залишається поряд із людьми.
Телебачення, радіо — це одне, а рідна газета, де бачиш імена твоїх знайомих, близьких, знімки знайомих місць і людей, — зовсім інші справа. Особливо мені до душі нинішні матеріали, що публікуються під знаком ювілейного марафону газети.
Усе своє свідоме життя я ніколи не розлучався з районкою. І в той же час жодного разу не звертав уваги… на дату виходу першого номера газети! Спасибі ювілейному марафону, що відкрив мені очі на той факт, що ми, виявляється, народилися в один день!
Тож хочу побажати улюбленій газеті, перш за все, фінансового процвітання, щоб з’явилася можливість збільшити її обсяг. І, звичайно ж, великих тиражів і вдячних читачів!

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *