Ніна Данько: «Якщо Бог мені дарував здібності писати, то це для того, щоб я розказала трагедію свого роду й нашого народу. І я це виконала»

У Мануйлівському літературно-меморіальному музеї О.М.Горького відбулася презентація нової книги «Між двома веснами» Ніни Данько, уродженки В’язівки, нині поетеси й письменниці, знаної не тільки на Полтавщині, а й далеко за її межами

Ніна Леонтіївна — членкиня Полтавської спілки літераторів та Кременчуцької міської спілки літераторів «Славутич», лауреатка обласної премії імені Леоніда Бразова, авторка близько десяти книжок поезії та прози, серед яких зокрема — «Григір Тютюнник і Мануйлівка», «У Тютюнниковому Лелечому кутку», «Дві червоні хустини». Літераторка живе і працює у Кременчуці, проте Козельщинський край, Мануйлівка були і залишаються рідними для неї.
Ніна Данько значну частину свого життя присвятила дослідженню творчості видатного українського письменника Григора Тютюнника, який тісно пов’язаний із Мануйлівкою, де довгий час жив і творив. Але її нова книга — це зовсім інше. Ось як говорить про своє творіння сама авторка:
— Чотири роки непростої праці поклала я на нього. До його написання був не задум — був наказ. Приїхала моя тітонька Марія з Донбасу і сказала: «Ніно, ти повинна про все це написати». Це було років із десять тому, я собі писала віршики, поеми… Для мене така тема була важкою. Але у 2013 році я оселилася на обійсті, де витає дух Григора Тютюнника — і мене потягло на прозу. Дві книжки про Тютюнника я написала і відчула, що у мене вже є сила взятися за цей роман. Спочатку робочою назвою роману було «Розіп’яті на землі». Чому? Бо тих хуторян — мій рід, їхніх сусідів, родичів — розіп’яли. Інакше не скажеш. І деякі герої говорять: «Земля — наш хрест, і ми його гордо несемо». А пізніше сказали: «Земля — наш хрест, так навіщо ж ви нас на ньому розпинаєте?»
Неймовірно важко було писати цей роман, та й читати його спокійно неможливо. Як порадила авторка: «Перед прочитанням запасіться заспокійливим, бо без нього — ніяк». Перш за все, тому, що мова у ньому йде про наших земляків, мешканців козацьких хуторів, що колись розташовувалися побіля Мануйлівки, родичі яких і досі живуть у цих краях. Збираючи матеріал для роману, Ніна Леонтіївна у подробицях записувала спогади і свідчення місцевих селян, не оминаючи увагою ніякої дрібниці. Із усього почутого і записаного перед очима читача постає гірка, драматична історія не лише роду самої письменниці, а й через цю призму — доля всього українського селянства у період із 1918 по 1933 роки, коли більшовицька влада нищила українське село. Червоним терором, громадянською війною, колективізацією, нарешті — голодом. Жахливі за своєю суттю історії описані з документальною точністю, там практично немає вигаданих імен, уся оповідь ґрунтується на реальних історіях реальних людей. Ось чому на презентацію бажали потрапити багато мануйлівчан, адже персонажі твору — це їхні діди-прадіди, про яких вони розповідали письменниці. Але кількість відвідувачів музею того дня була обмеженою через дотримання карантинної безпеки.
Як і будь-який художній твір, цей роман містить у собі кілька сюжетних ліній, серед яких є не лише драма, але й романтика: вечорниці, кохання, весілля, родини, хрестини… Присутні слухали й зачитували уривки з роману, а на завершення зустрічі помолилися за невинно убієнних — заморених голодом і репресіями, чиї імена закарбувалися на сторінках роману «Між двома веснами». І він, безумовно, гідний того, щоби стати улюбленим не тільки для мануйлівчан та мешканців Козельщинського краю, але й для більш широкого загалу читачів.


Надія ЛИТВИН
Фото автора
Відеосюжет із презентації дивіться незабаром на нашому каналі на YouTube.

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *