Ох, та війна…

Володимир Савенко, 1918 р. н., уродженець однойменного хутора Савенки, тракторист Високовакулівського колгоспу імені 14-річчя Жовтня на військову службу був призваний 12 грудня 1939 року, а вже у січні наступного став учасником радянсько-фінської війни (30 листопада 1939 р. — 12 березня 1940 р.)

Наприкінці 1917 року Фінлядія, яка до цього часу перебувала у складі Російської імперії, здобула незалежність, і відстояла її у радянсько-фінській війні кінця 1917-го — початку 1918 років.
А події другої такої ж війни слід розглядати в контексті пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 року і таємного радянсько-німецького договору, що послідував за ним, — про дружбу і кордони. Там мова йшла і про розмежування сфер впливу у Європі. Фінлядія, зокрема була віднесена у сферу інтересів СРСР…
Журналіст Євгеній Якунов у статті «Як боротися із російськими окупантами: фінські практики» (Газета «Зоря Полтавщини», 29 серпня 2014 року) розповів про те, як верховний головнокомандуючий Карл Густав Маннергейм готував Фінлядію до можливої наступної оборонної війни.
Дивом фортифікаційної справи стала фінська «лінія Маннергейма». Кожний населений пункт став укріпленим вузлом, забезпеченим радіо- і телефонним зв’язком, госпіталем, кухнею, складами боєприпасів і пального. Було споруджено 30 рядів фронтових загороджень, 12 рядів бетонних укріплень, 350 залізобетонних укріплень, 2400 дерев’яно-земляних дзотів. Більше того, Маннергейм ще у 1920 році створив воєнізовану патріотичну організацію «Шюцкор», 200 тисяч членів якої призвали в армію напередодні війни. А 80 тисяч жінок-членів «Латта Сваард» — допоміжної організації «Шюцкора» — були відправлені у тилові частини і підрозділи замість чоловіків. Загалом армія Фінляндії зросла до 600 тисяч чоловік. На захист країни стало близько 17 відсотків від майже чотиримільйонного населення Фінляндії.

Бойові дії проходили в умовах аномально холодної зими. Морози сягали мінус 450С. Сильні снігопади товстим шаром засипали численні озера й болота-трясовини. Запеклі бої точилися по всій лінії кордону, але найжорстокішими вони були на Карельському перешийку (територія суходолу між Ладозьким озером і Фінською затокою). Саме тут і воював наш земляк.

У газетах, у т. ч. і у козельщинській районній газеті «Розгорнутим фронтом» регулярно друкувалися зведення штабу Ленінградського військового округу про хід бойових дій. У них, як правило, повідомлялося про успішні дії Червоної Армії. Проте, до нестерпного болю вражає сумна, жахлива статистика: кілька сотень тисяч червоноармійців були вбиті, поранені й обморожені.
Втрати фіннів були значно менші. Володимир Савенко, слава Богу, залишився живим і з березня 1940 року продовжує службу у 181-му окремому батальйоні зв’язку 8-ї окремої стрілецької дивізії Ленінградського округу. Тут і застало його повідомлення про напад фашистської Німеччини. Воював Володимир на Ленінградському фронті, був зв’язківцем.
Події на цьому фронті пов’язані з Ленінградською епопеєю — це особливі сторінки Другої світової війни, позначені кровопролитними боями, героїзмом і мужністю воїнів і, на жаль, великими втратами. У січні 1943 року Володимир був тяжко поранений, а після одужання — знову на фронті. Врешті, як і мільйони інших солдатів, тяжкими скорботними шляхами дійшов до Перемоги. Додому повернувся аж у 1946 році.
За участь у боях на фронтах Другої світової війни Володимир Савенко був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня, медалями «За відвагу», «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та сімома ювілейними медалями.
Після війни Володимир Якович працював трактористом у Хорішківській машинно-тракторній станції, потім — у колгоспі імені Жданова (згодом імені XX з’їзду КПРС», а також помічником бригадира у Високій Вакулівці.
За сумлінну працю отримав заслужені нагороди: орден Трудового Червоного Прапора, медалі «За доблесний труд в ознаменування 100-річчя В.І.Леніна», «За трудову доблесть», «Ветеран праці».
В.Я.Савенку було присвоєно звання «Ударник комуністичної праці». Він також був і депутатом Високовакулівської сільської ради.
Разом із дружиною Вірою Кузьмівною виростили й виховали трьох дітей.
Словом, Володимир Якович Савенко мужньо пройшов крізь жахіття війни, постійно проявляв себе на ниві мирної праці та залишив по собі світлу вдячну пам’ять.

Григорій СЕРДЮК,
член НСЖУ


Використані матеріали:
Архів Високовакулівської сільської бібліотеки.
Євгеній Якунов. Як боротися із російськими окупантами. Фінські практики. Газета «Зоря Полтавщини», 29 серпня 2014 р.
Газета «Розгорнутим фронтом», 28 листопада, 18, 28 грудня 1939 р; 8, 10, 12, 27, 29, 30 січня; 10, 23 лютого 1940 р.

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *