Дзвонила мама

— Доця, я пощитала…
Мама любить почати розмову з головного, а потім зробити таку паузу, щоб я встигла оббігти потолок.
— Я пощитала банки з помідорами… Таня, триццять банок з прошлого года. Кому я все це катала?
— Мам, ну откуда я знаю?
— Я ж вам усе катаю, а ви нічо не їсте. От ти привезла мені пакет з пакетами. І я рішила їх поскладать. І знаєш, шо я там найшла?
— Шо?
— Чек, доця… Чек з магазіна, а там була морква, Таня… Ви шо там, моркву купували? Я нею курей годую, а ви там моркву купуєте? Вообще уже! А ще там були огірки. Ти шо, купувала огірки? Консервірувані? Тобі не стидно?
Це все було сказано таким тоном, ніби я курила п’яна посеред білого дня перед сільрадою, а не просто купила баночку корнішонів на салат.
— А хліб чого такий дорогий? Ти шо, собі хліба спекти не можеш? І молоко. Знала б я, шо ви його по двадцять три гривні за літру берете! Я як подивилася, шо ти там купуєш — це страшне! А то шо, ви вареники купували? З картоплею? Боже-Боже…
— Мам…
— Не мамкай! Триццять банок помідорів будуть дивиться у твої безсовісні очі, доця.
— Ага, і повний погріб моркви…
— І моркви. Шо там у вас? Усе харашо? Скажеш мені завтра, за кого голосувать. Давай, пока. А ще ж двадцять баночок малини… Кому?!

Тетяна КОМЛИК

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *