«Якщо реалії суспільства мене не влаштовують, я шукаю шляхи їх виправлення, поліпшення, розвитку…»

Нарешті у Козельщині довгоочікуваний Smart простір запрацював на повну силу. У минулих номерах газети ми публікували детальну інформацію про оновлені приміщення та їх функціональність. Мандруючи з кабінету в кабінет, від однієї конференц зали до іншої, кожен із нас, мабуть, задавався запитанням: а для чого все це було потрібно засновникові благодійної організації Smart Foundation, ініціатору перетворення бібліотеки Миколі Сушку?
Наші люди не звикли до таких шляхетних проявів і вбачають у них усе, що завгодно: від наміру з часом приватизувати приміщення бібліотеки до заміни нинішніх працівників закладу на «своїх». Закрадалися ще й ідеї стосовно передвиборчого піару, але від моменту, коли почалася реалізація smart проєкту в селищі, пройшло уже двоє виборів, але ім’я Миколи Сушка ми не побачили у жодному бюлетені

То для чого ж йому потрібен увесь цей клопіт і такі масштабні фінансові вкладення? З таким запитанням я звернулася безпосередньо до самого Миколи Сушка. І ось що він відповів:
— Спробую сформулювати відповідь, яка була би зрозумілою для кожного. Іноді я ще сам у пошуку відповіді на запитання, навіщо це мені. У якийсь момент життя, коли ти здійснив мрію свого дитинства, та досяг успіху в бізнесі — раптом розумієш, що попри всі твої досягнення відчуття щастя неповне.
Я досить довго не бачив своїх рідних Сушок і Козельщини — моїх дві малі батьківщини. Просто приїздив до батьків у суботу ввечері, а наступного дня від’їжджав до Києва. Столиця — дуже агресивне середовище, і щоб там досягти успіху в бізнесі, потрібно надтяжко працювати у режимі 24/7. Тож Козельщину я проїжджав транзитом і нічого не помічав.
Згодом, коли досяг певного мінімуму й життя більш-менш стабілізувалося, я зміг затримуватися в Сушках і Козельщині на більш тривалий час. І почав помічати давно не ремонтовані будівлі соціальної інфраструктури; дітей, які мають мінімум можливостей для розвитку й самореалізації; школи, стан яких залишав бажати кращого…
Я відчув певний внутрішній дискомфорт: я увесь цей час себе розвивав, а ця територія не має можливостей для такого розвитку в силу різних причин. Ось цей дисбаланс, який я відчував тут, не давав мені повноти щастя. Очевидно, це наслідок мого виховання з дитинства. Не знаю, добре це чи погано, але позбутися цього не можу. Наприклад, я хотів би отримувати задоволення від простих бізнесових речей. Натомість багато життєвих реалій суспільства мене не влаштовують, тому я шукаю шляхи їх виправлення, поліпшення, розвитку. Інакше не можу.
Тому все, що я роблю, — я роблю в першу чергу для себе. Щоб мені було комфортніше. Егоїстично? Можливо. Адже результати приносять задоволення як тим, для кого це робиться, так і мені особисто.
— Який у Вас бізнес і звідки надходять кошти у Ваш благодійний фонд?
— Маю сьогодні близько п’ятнадцяти різних проєктів. У деякі я просто інвестую як партнер (сферу IT, ресторанний бізнес, переробку відходів зі скла та пластику), частина проєктів — мої власні, головним чином у сфері фінансової аналітики. Фінанси, економіка — моя сфера, навіть натхнення. Завдяки батькам свого часу вивчав економічну кібернетику в Київському національному технічному університеті.
Я навчався у багатьох країнах і дуже різним речам. П’ятнадцять років я вкладав, зростав професійно, тяжко працював, і лише зараз все це почало давати результати. Отримую прибуток від проєктів і роблю відрахування у свій благодійний фонд. Проте мій ресурс не безкінечний. А ідей іще дуже багато, і хочеться, щоб із них спільними зусиллями з такими ж небайдужими людьми виростали гідні проєкти. Як, наприклад, козельщинська бібліотека.
— Можете озвучити якісь цифри? Суми?
— Я розумію, що людям цікаво про гроші. Але вони мають вагу не в озвучених сумах, а коли приносять користь і перетворюються на проєкти, приклади й дороговкази для інших.
Я з такого ж самого села. Я так само, як і інші, пив горілку в «Романтиці» та робив багато неправильних речей у шкільному віці. Але я зміг. І я знаю цей шлях. Він дуже складний. Зворотної сторони мого життя ніхто не знає. Скільки було проблем, хвороб, втрат, надтяжких ситуацій. Наприклад, коли з літака відразу ж їдеш під крапельницю. Коли не бачиш сім’ю, а півторарічний син тебе не пізнає, бо бачить татка 30 секунд зранку чи вночі; це боляче.
Але для мене самореалізації у масштабі сім’ї — замало. Я можу не знайти часу для родини у неділю, але знайду його, аби зустрітися з волонтерами, які робили свято відкриття Smart простору. Бо це — діти, які потім можуть стати такими як я. Тобто моє завдання — зробити все, щоб на моє місце стали інші у свій час. І я хочу і можу цей шлях показати. Я його знаю, бо сам його пройшов.
Проєкт у Козельщині «потягнув» дуже багато коштів. Тож зараз і на майбутнє я працюватиму над тим, аби мої земляки мали спромогу до того, щоб самим створювати й підтримувати подібні проєкти. От ми, наприклад, домовляємося з громадою: давайте зробимо краєзнавчий музей. Скільки це коштує? Наприклад, два мільйони гривень. Це великий бюджет, який я наразі самотужки не потягну. І місцева влада — теж. Тому що вона має набагато болючіші проблеми: школи, дитсадки, соціальну сферу… Влада може хіба що виділити якесь приміщення і певну частину коштів. І тут уже входимо у взаємодію з місцевою владою, з громадою. Бо іншу частину коштів можна розділити між усіма жителями громади. 20, 50, 100, 200 гривень. Так робиться у всьому світі. І якщо людина дала 200 гривень, вона має розуміти, для чого; їй потрібно пояснити. Навіщо кафе, ресторан, готель у Козельщині — людям легше зрозуміти, ніж потребу в музеї. І коли всі люди, нехай навіть по 200 гривень, скинуться, вони зрозуміють, відчують, навіщо. Саме таким чином будувалися усі великі проєкти у світі.
— Ходять чутки: він вклав у це приміщення гроші, тож згодом викупить його, забере, розжене штат працівників, поставить своїх… Наскільки це відповідає дійсності?
— Тут є дві площини — юридична і ціннісна. Юридично я не маю права створювати тут щось інше, крім освітньо-культурного простору, тобто бібліотеки.
Ідея Благодійного фонду виникла саме з бібліотеки. Фактично для всіх моїх благодійних проєктів, які я реалізовував до цього, не потрібен був фонд як юридична особа, бо ми не взаємодіяли напряму з владою. Підтримувати фонд — це дорого. Реєстрація, працівники, офіційна зарплата, податки… Мій фонд зареєстрований принципово у Козельщині. Банківський рахунок — принципово у місцевому Полтавабанку. Це був перший зареєстрований у районі фонд. Складно було реєстратору, бо вона такого ще не реєструвала. Складно було й банку. Адже фонд — це неприбуткова організація і має певну специфіку. Тепер уже банк має досвід роботи з такими видами рахунків, з такими клієнтами.
Ми створили нову, правильно зареєстровану юридичну особу. Вона мала через конкурс орендувати приміщення (яке перебуває у комунальній власності), укласти відповідний договір. А далі потрібно взаємодіяти з бібліотечною системою та бібліотекарями. Треба з повагою ставитися до їхнього життєвого досвіду, надбань і при цьому якось їм допомогти. Та знову запитання: вони ж не просили про допомогу!
Бібліотекарям зараз працювати складно. Бо це інші умови, навантаження, література. Тож ми зараз із розуміння ставимося до такого болісного процесу змін і допомагаємо навчатися.
Я не маю юридичного права когось звільняти і взагалі щось змінювати в бібліотечних кадрах. Бібліотекарі працевлаштовані не в нашому фонді, отже, ми ніяк не можемо їх звільнити. Але ми докладемо усіх зусиль, аби працівники бібліотеки розвивалися, і реагуватимемо на їхні потреби самовдосконалення, допомагатимемо їм навчанням, упровадженням систем, автоматизацією процесів, щоб одна людина змогла обслуговувати максимальну кількість читачів, заходити в інтернет, бути онлайн. З часом стане легше, але має пройти певний період трансформації, звикання до нових умов.
Стосовно приватизації цього приміщення. Якби я хотів щось приватизувати, то однозначно не вибрав би таке проблемне приміщення. Бо будівлі близько сотні років, її потрібно постійно підтримувати. Простіше було за ці гроші збудувати щось нове поряд. Але для мене цінністю було зберегти це історичне приміщення, його стіни. Ми спеціально залишили стару цеглу, відкрили цегляні стіни, зберегли ліпнину, щоб було видно, що це не просто бібліотека — це будівля з історією, якої ми не знаємо достеменно. Ми знайшли, наприклад, цеглинку, яка датована 1886 роком! Які тут були люди, події?.. Яка історична важливість цієї території? Ось де наше коріння, фундамент, на якому ми стоїмо…
Сьогодні ми стали часто вживати слова «спонсор», «спонсорство», «меценат» і «меценатство». Не замислюючись над їхнім сенсом. Тож наведу визначення Вікіпедії.
«Спо́нсорство — діяльність як фізичних, так і юридичних осіб, з метою отримання якої-небудь матеріальної вигоди або прибутку для себе, або в обмін на рекламу. Спонсор — індивідуум або група, яка забезпечує підтримку, подібну до благодійника. Проте, на відміну від благодійності, спонсорування не носить безкорисливого характеру. Спонсорування може бути договірним, обмінюватися на рекламування з метою популяризації товару або юридичної особи. Спонсор може забезпечувати купівлю або оренду устаткування для відомого спортсмена або спортивної команди в обмін на демонстрацію його торгової марки на екіпіруванні цього спортсмена або команди. Спонсор тим самим заробляє рейтинг, а підтримуваний заробляє гроші або інші матеріальні вигоди. Цей тип є популярним інструментом спонсорування в таких сферах як спортивні змагання, мистецтво, засоби масової інформації і добродійність.»
«Меценатство» — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги. Меценатство розповсюджується на фінансову підтримку закладів культури й освіти, заснування нових театрів, галерей мистецтва, нових навчальних закладів, підтримку мистецької діяльності акторів, поетів, художників тощо».

Багато людей плутають поняття спонсорства й меценатства, вважаючи їх синонімами, а то й узагалі ототожнюючи їх. Але суть, як бачимо, — зовсім різна.
Яке з цих понять застосувати до феномену Миколи Сушка?
Час покаже. А щоб розібратися, що тут до чого, просто завітайте до бібліотеки в Козельщині, станьте її постійним відвідувачем. Знайдіть тут свою «нішу».

Бесіду вела Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *