Зігріти душу можуть навіть… прості плетені шкарпетки!

Дивна ця штука — соціальні мережі. Тут можна виявити, що знайомих, здавалося б, людей ти зовсім не знаєш або знаєш зовсім з іншого боку. А ще можеш перетнутися з людьми, яких у реальному житті ніколи б не зустрів, — і ці люди, наче промінчики, освітлюють твій шлях, і наче знаєш їх усе життя

Світлана

Ось так, зовсім випадково, в instagram я познайомилася з незвичайною жінкою з Луганщини Світланою Лаптєвою. Її історія зворушила мене мало не до сліз. Ось що розповіла мені пані Світлана:
— Моя донька Олександра четвертий рік служить у Збройних Силах, за спеціальністю — стрілець, зараз перебуває на передовій. В армію пішла за контрактом, у війську зустріла майбутнього чоловіка, згодом у них народилася дитина. Але контракт є контракт, тож Олександра повернулася на службу, коли малюку виповнилося півтора місяці. І хто ж тут допоможе, як не мама?

Олександра

Тож я лишила роботу (працювала у місцевому фермерському господарстві неофіційно) і стала нянькою для онучка Артемка. У вільний час плету; светри чи ще щось таке — ні, а шкарпетками весь час забезпечувала рідних, сусідів, друзів. Років зо три тому доня приїхала у відпустку перед Новим роком, а в мене було кілька пар в’язаних шкарпеток. Кажу: «Доцю, забери з собою, може, хлопцям там потрібно!» Уявіть, як їм там, «на передку» під Лисичанськом у полі, в окопах! Сплять у наметі. Після наряду протягом доби приходять, не знають, куди ноги подіти… Думаю, нехай хоч перевзуються у сухеньке…

Артемко

— А потім другий раз партію шкарпеток передавала, бо там у частині служили хлопці з нашого села, — продовжує пані Світлана. — І тоді пішло… Тепер удома немає вже ні пряжі ніякої, ні плетених речей: усе, що можна було, я порозпускала на шкарпетки. Зараз у доньчиних побратимів немає адреси, посилку ніяк відправити, тільки передати, — куди там, тридцять кілометрів і голий степ… На Новий рік Олександру пообіцяли відпустити на тижник, то спробую нав’язати, скільки встигну, щоб передати хлопцям нові шкарпетки, — буде їм хоч якась радість.

Серед цих хлопчиків є сироти круглі, яким узагалі нікому допомогти. Ну, а я чим зможу? Грошей не маю, але хоч трішки, хоч якось так… Я цього дуже не афішую, незручно. Але якось побачила в instagram пост блогерки під ніком «Анжела Петровна», яка написала, що буде викидати з шафи старі речі. Тож я її спитала, чи немає в неї чогось, що можна розпустити? І вона дала на своїй сторінці оголошення, троє відгукнулося з фейсбуку. четверо — з instagram, люди надсилають мені старі речі, клубочки… Тож в’язатиму, щоб і на наступний рік згодилося… А може, є ще люди, які мають вільний час, то нехай приєднуються до мене: теплі шкарпетки для військових завжди потрібні. Головне, аби дав Бог здоров’я і щоб спокійно було…

Можливо, когось теж зворушила ця розповідь, як і мене?
Я вже відправила Світлані матеріал для плетіння шкарпеток.
А ви? Може, хтось із вас має час для такого патріотичного рукоділля? Контакти пані Світлани — у редакції. Від неї лише одне прохання: доставку посилок оплачують відправники, бо сама жінка не має на це коштів. Приєднуйтеся!

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *