Тут народилися твори, які стали гордістю нашої літератури

5 грудня нашому видатному прозаїку Григору Тютюннику виповнилося б 89 років. Ми вступаємо в ювілейний, 90-й його рік. І це зобов’язує нас вище підносити пам’ять про геніального земляка, який своїми правдивими творами зруйнував облуду соцреалізму

Григі́р Миха́йлович Тютю́нник (5 грудня 1931, Шилівка на Зіньківщині Полтавської обл. — 6 березня 1980, Київ) — український письменник-прозаїк, перекладач, педагог, редактор. Представник покоління шістдесятників. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу» 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах.
Перша публікація — російськомовна новела «В сумерки» — у журналі «Крестьянка» (1961); наступні твори писав лише українською мовою. Член Спілки письменників України з 1966 року.

Друкували Тютюнника в Україні неохоче, нещадно критикували кожен новий твір (деякі так і не були опубліковані за життя письменника).
Його твори вирізнялися колоритним зображенням побуту сучасного йому села, рідкісним знанням мови та психології народу, соковитим гумором. Автор збірок новел «Зав’язь» (1968), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжок для дітей «Ласочка» (1970), «Лісова сторожка» (1971), «Степова казка» (1973). Перекладав твори Василя Шукшина, Максима Горького, Еріха Распе та ін.

Письменниця Ніна Данько

Нагадую, що у селі Верхній Мануйлівці діє меморіальна садиба-музей письменника, яку я організувала, бережу й збагачую. І яку я запрошую всіх відвідати у теплу пору року. Тут, на обійсті Григорової тещі, учительки української мови місцевої школи, ви зможете побачити будиночок, до якого Григір доклав своїх умілих рук, розглянути унікальні фото з сімейного архіву, немалу частину матеріалів його архіву творчого… А ще відвідаєте єдиний у житті майстра слова робочий кабінет (на знімку вгорі), який він іменував «зеленим»… Тут було створено понад півтора десятка його творів, які є гордістю нашої літератури!
А ще почуєте безліч розповідей про Григора — такого, якого досі пам’ятає і любить Мануйлівка.
І хоч мені доводиться постійно боротися з матеріальними складнощами «господарства», єдиним джерелом існування котрого є моя учительська скромна пенсія, а опорою тільки мої жіночі руки, я постараюся, щоб вам на гостинах у Григора було тепло й цікаво!

Ніна Данько,
Кременчук —
Верхня Мануйлівка

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *