Невтомний сівач любові до вічного, всього земного, прекрасного…

Минулого, 2020 року, нашому землякові, поетові Віктору Федоровичу Стеценку виповнилося б 85 років.
Віктор народився у багатодітній родині (11 дітей) 1935 року в селі Загребеллі. У дитинстві пізнав і холод, і голод, і лихоліття окупації гітлерівцями рідного краю. Особливо дався взнаки голодний 1947 рік, коли за колоски, які збирав, щоб не вмерти з голоду, — нещадно карали.
Вірші Віктор Стеценко почав писати ще у школі. Вже у 10 років опублікував свій перший вірш. Друкувався у районних, обласних, республіканських газетах, в альманасі обласної Спілки письменників України «Криниця».
Працював столяром у комбінаті комунальних підприємств.
Коли я працював у Козельщині (1974-1976 рр.), до мене у Будинок культури зайшов незнайомий молодий чоловік і попросив ноти пісні Д.Тухманова «День Перемоги». Про себе він розповів, що навчається на факультеті журналістики Київського університету імені Т.Г.Шевченка, пише вірші та грає на кларнеті, а в Козельщину приїхав до когось із своїх друзів. Потім юнак згадав про Віктора Федоровича, сказав, що поезія його незвичайна, хвилює до глибини душі, і що цей поет заслуговує на підтримку…
Ще до 80-річчя поета в затишній залі районної бібліотеки на засіданні місцевого літературного об’єднання присутні теплим, добрим словом згадали про ювіляра, читали його вірші, слухали з запису наші з ним пісні, написані впродовж багаторічної творчої співпраці.
Свою любов до поезії В.Стеценко виклав у вірші «Поезія», надрукованому в газеті «Радянське село» 20 листопада1993 року:

Якщо й тебе нема такої —
То неодмінно сотворю:
Ти будеш схожа на зорю,
Благословенною, живою.
З усіх імен, що в світі є,
Ім’я тобі я дам найкраще.
Не сумніватимусь: ти та, що
Життя освячує моє.

Ні, не мадонна Рафаеля,
Якому, може, заздрив Бог,
Ти — джерело серед пустелі,
Небесно-осяйний чертог.

Ти — ліки, що недугу гоять,
Ти — вседержителька сама…
Вогню іскринка, від якої
Вік заспокоєння нема.

Ти — іншої мені не треба:
Дивуючись, як на зорю,
Володаркко думок, на тебе,
Одну кохаючи, згорю.

Дружина глянула у вічі,
Долонями торкнулась пліч:
«О, чоловіче, чоловіче!
Скажи, нарешті, в чому річ?

Що ти намарив?
Леле, леле!
Боготвориш чиєсь ім’я,
Якусь мадонну Рафаеля…
А я хіба вже не твоя?»

Ще при житті Віктора Федоровича у пресі багато розповідалося про його життєвий шлях, друкувалися його вірші тощо. Я ж хочу розповісти про нашу з ним співпрацю у пісенній творчості.
Познайомилися ми у 1989 році. Він запросив мене до себе додому. У кімнаті, його творчій «лабораторії», мою увагу привернула друкарська машинка на столі, а також чотири товстелезні словники, велика купа «Літературної газети» та іншої преси.
Далі він повів мене у підвал, показав свою столярну майстерню. У вільний від роботи час йому доводилося таким чином заробляти на проживання.
Тоді ж ми побували і в редакції. Нас привітно зустріли головний редактор О.В.Синягівський і відповідальний секретар В.Г.Карналь. Олександр Васильович запропонував мені співпрацювати з редакцією, і ця співпраця увінчалася щедрим ужинком. Я і нині щиро, від душі дякую редакції газети за публікації наших із Віктором Федоровичем пісень, а я, у свою чергу, на прохання Олександра Синягівського підготував до друку «Гімн України», пісні Марусі Чурай, а перед новорічними святами — щедрівки та колядки.
Іншим разом у кабінеті Віталія Гавриловича Карналя відбулася цікава й незабутня зустріч із ветеранами газети О.Я.Легким, який ще до війни працював із моїм дядьком Олесем Юренком, та Г.К.Іваненком, колишнім редактором Чорнухинської райгазети «Нова праця», а потім — і нашого «Радянського села».
Із Віктором Федоровичем ми створили понад 46 пісень. Майже всі вони і виконувалися, і друкувалися у пресі та у моїх вокальних збірках. Обсяг матеріалу завеликий, тому я познайомлю читача, насамперед, із тими піснями, які найбільше подобалися і виконавцям, і слухачам та отримали гарні рецензії професійних музикантів.

Поклін і дяка
Пісня присвячена 270-річчю з дня народження Г.С.Сковороди. Характер виконання величний. Піснею у Чорнухах відкривалось обласне свято «Благословенні ви, сліди мандрівника Григорія Сковороди». Виконавиця — переможець районних і всеукраїнських конкурсів Валентина Вівчаренко. З великим успіхом пісня прозвучала й в Українському Домі при врученні міжнародної літературно-мистецької премії ім. Григорія Сковороди.

Зазнали ви розрухи й скрухи,
Не обминала вас біда,
Чорнухи, вславлені Чорнухи,
Звідкіль пішов Сковорода.
Пішов у світ, його пізнати
І в ньому смертного себе.
Навколо таємниць багато —
Є чорне, біле, голубе… (Двічі)

Від тебе він набрався сили,
О земле, в колосі, в меду…
Спасибі, мамо, що зродила
Григорія Сковороду.
Гудуть історії вітрила,
Над ними вже віки гудуть,
Чорнухи, певно, відтоді ще,
Як світ явив Сковороду. (Двічі)

Кров пращурів — у наших жилах,
Дух волі в нашому роду.
Спасибі, нене, що зродила
Великого Сковороду.
Чорнухи, вам, славетні, древні,
Поклін і дяка назавжди,
Що ви освячені іменням
Григорія Сковороди. (Двічі)

(Надруковано у чорнухинській районній газеті «Нова праця»
19 вересня 1992 року)

Чорнухинчани, до речі, дивувалися, що поет жодного разу не був у Чорнухах, а отак зумів написати. А Віктор Федорович, як почув пісню із запису на касеті, яку я йому подарував, був настільки вражений виконанням, що не знаходив собі місця, все розпитував про виконавницю… До речі, Валентина Гнатівна — кума Раїси Кириченко, яка теж інколи бувала у Чорнухах на Сковородинівському святі. Незабутнє враження залишилося після їх дуету вже після свята.

Чорнухи. Співоче поле. 22.09.1992 року. Святкування 270-річчя з дня народження Г.С.Сковороди. Відкриває свято пісня Віктора Стеценка «Поклін і дяка», виконує
Валентина Вівчаренко, акомпанують подружжя Марії та Володимира Стеценків

Слово і музика в піснях — одне ціле… А для їх авторів важливо, аби ці пісні виконувалися. Адже якщо пісня невдала, то жоден виконавець її до свого репертуару не візьме.
Насамкінець скажу, що Віктор Федорович був і талановитим поетом-піснярем. Його природнє відчуття пісні вражає. Я завдячую долі, що звела мене із прекрасним поетом-земляком, який збагатив мою творчість новими оригінальними образами. Вони невпинно виливалися із його щедрої, доброї душі, наче з цілющого джерела. Пухом земля тобі, мій дорогий друже, Вікторе Федоровичу, — невтомний сівачу любові до вічного, всього земного, до прекрасного…

Володимир СТЕЦЕНКО,
смт Чорнухи —
с. Висока Вакулівка

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *