SONY DSC

Іван Бордюг: «Вдруге за гостинцями додому не судилося…»

У Другу Світову він пройшов нелегкий воєнний шлях від Дніпра до Ельби. Визволяв Кіровоград. Форсував Дністер. Брав участь у боях під Яссами у Румунії, воював за Сандомирський плацдарм біля річки Вісли у Польщі. Разом зі своїм підрозділом переправившись із боями через Одер, брав участь у Берлінській операції. Але до німецької столиці не дійшов — у бою йому розтрощило груди. Так завершив свою війну Іван Митрофанович Бордюг із Козельщини…
А днями ветеранові виповнилося 95 років

Вітання від голови президії ради ВП ОВУ
у Козельщинській ТГ Віктора Бурмуса

— Я потрапив на фронт у 1943 році після визволення Козельщинського району, — згадує Іван Митрофанович. — До військкомату із самої Василівки нас забрали десь сімдесят чоловік, і навіть не перевдягаючи, відправили на Дніпро. У Дмитрівці з мобілізованих формували роти, батальйони. Якось прийшов «покупець» і забрав близько двох десятків хлопців, а з ними й мене, до сьомого гвардійського артполку. Так я потрапив до повітряно-десантної дивізії. Вона отримала назву Полтавської, бо визволяла Полтаву, Кременчук, Лубни. Мені було тоді сімнадцять… Спочатку підносив снаряди, потім став заряджаючим гармати.

Іван Бордюг, Валентина Герцик, Олександр Бордюг

Тоді ж мобілізованих почали приймати у комсомол. А я вже був комсомольцем. Мене питають: «Де твій квиток?» Я кажу: «Вдома». — «А де вдома?» — «Кілометрів тридцять-сорок звідси». — «Тютюн у вас є?» — «Є!» (Кременчуцький район тоді вирощував махорку для місцевої тютюнової фабрики. В окупацію і наш район теж вирощував тютюн, і він вирубаний лежав на полі. Скирти ті, що після жнив залишилися на полі, німці попалили, а тютюн — не встигли).
То командир і каже: «Ось тобі в помічники солдат (бо я ж був іще без форми, у цивільному) — і їдьте додому». Він знайшов конячку, бідарку на два-три чоловіки, так і дісталися до нас додому.
Хати немає — німці заїхали мотоциклами, село спалили, корів, коней, волів вистріляли. А мати свою корову не вигнала, і сусідка теж — сховали худобу в тернику…
Очеретяна покрівля на хаті згоріла швидко, стеля впала, залишилися самі вікна без шибок і двері. То мати в одну половину хати — корову, а в другу — нас. І зорі над головою. Полягали ми спати і дивимося на ті зорі…
Удома були два дні. На третій треба було вже їхати. Дала мама жалив’яний лантух листя тютюнового, лантух яблук пізніх і 10 літрів самогону (у неї була закопана банка така оцинкована).
Доїхали до Солониці, далі — Комінтерн, а дорога забита транспортом! — машина за машиною, їхати ніяк. Довелося покинути нашу конячку, яблука, забрали тільки тютюн і самогонку.
Приїхали ми в частину, привезли гостинці. А листя тютюнове дуже міцне, самокрутку двічі потягнеш — і в очах метелики літають. Усіх пригостили тютюном і горілкою (мати гнала кріпку, 55 градусів!). Такі гостинці всім сподобалися. І коли переправилися на правий берег Дніпра, лейтенант мені сказав: «На Новий рік знову поїдеш додому, пиши матері листа…» Не встиг. 27 грудня мене поранило вперше, і замість дому я опинився у госпіталі…

Зліва направо: голова президії ради ветеранів Віктор Бурмус, перший заступник Козельщинського селищного голови Анатолій Срібний, ювіляр Іван Бордюг, селищний голова Олександр Троцький, Костянтин Тараненко

У 1944 зі шпиталю Іван Митрофанович потрапив у 23-й гвардійський стрілецький полк, був навідником 82-міліметрової гармати. А вже навесні молодий артилерист став командиром мінометного підрозділу. У тяжкому поході від Дніпра до Ельби заслужив орден Слави ІІІ ступеня, орден Червоної Зірки. А перемогу зустрів знов у шпиталі: 1 травня 1945 року у бою біля міста Швепніца отримав тяжке поранення у грудну клітку.

Торт ювіляру від дітей і онуків:
«Історія життя. Том 95. Далі буде…»

— У підвалі одного з будинків мені робили перев’язку, — розповідає Іван Митрофанович, — і там залишилася моя закривавлена гімнастерка, а на ній — нагороди; не до того було тоді. А мої однополчани гімнастерку знайшли і вирішили, що я загинув… То було вже моє третє поранення.
Воно було найтяжчим, довелося довго лікуватися. Після тривалого відновлення Іван Бордюг вийшов зі шпиталю інвалідом війни. А повернувшись додому, став у мирний стрій.

Понад 40 років Іван Митрофанович працював у сфері соціального захисту населення на різних посадах, а також у раді ветеранів війни та праці Козельщинського району, — такий цей чоловік непосидючий, активний, небайдужий до життя громади.
Громада теж шанує свого фронтовика. Й ось нині всі ми щиро вітаємо його зі знаменним ювілеєм. Миру й тепла Вашій оселі, дорогий Іване Митрофановичу! Будьте з нами ще багато-багато років!

Надія ЛИТВИН,
Юрій ОПЕРАЙЛО (фото)

Нашому землякові — ветерану Другої Світової війни, інваліду війни, орденоносцеві, Почесному члену президії Козельщинської ветеранської організації, просто хорошій,
добрій і чуйній людині
Івану Митрофановичу Бордюгу
з нагоди славної дати у житті — 95-ї річниці від дня народження
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Літа, літа… В безмежній високості
Так стрімко мчать, мов бойовий снаряд.
Ось і до Вас прийшли, неначе в гості,
Такі славетні — дев’яносто п’ять!
Удумаймось: та це ж велична дата
І поєднання декількох епох!
Життя відтинок щедрий і багатий,
І повний бід, дерзань і — перемог!
З вершини літ буремних піраміди
Так до підніжжя спомин полетить —
В дитинства казку, де радіють діти,
В Василівку, у сонцесяйну мить.
Згадаються смарагдові левади,
Стодоли, повні свіжого сінця,
Розваг дитячих чарівні принади,
Які, здавалось, будуть без кінця!
Дорога в школу по росі раненько,
І будні, й свята в рідному селі,
Де зародився геній Дряпаченка —
Те знають нині і старі, й малі.
Кохання перше — ніжне, соромливе,
Батькам допомагали у труді,
Жили бідненько, та були щасливі —
Роки ж які — безхмарні, молоді!
Не находивсь, не нагулявсь доволі,
Аж тут — війна, щоб проклята була!
І добровольцем на смертельне поле
Пішов юнак із рідного села…
І завертіло ратнеє горнило:
Бої, бої… І біль пекучий ран…
Здавалось часто: вже немає сили,
Та вистояв артилерист Іван!
І ось позаду фронтові дороги,
Шпиталю тиша… В небі журавлі…
І велелюдне свято Перемоги!
Прибув сержант до рідної землі.
…Життя спокійне у сімейнім колі?
Якби ж то так! Бувало й навпаки:
Турбот і в мирний час було доволі,
Та й рани все давалися взнаки…
Все згадується вірная дружина,
Яка пліч-о-пліч по життю пройшла,
Дітей зростили з нею — доньок, сина,
Та за Межу дочасно відійшла…
Що ж побажати Вам, шановний друже?
Здоров’я, довголіття і пісень,
Роками перейматися не дуже.
Запам’ятайте цей знаменний день!
Ви — справді особистість легендарна,
Про Вас пісні й романи б написать!
Тож хай надалі буде тільки гарне,
Щоб був Лихий не сват Вам і не брат!
Нехай не сняться фронтові руїни —
Бо ми ж своєї долі ковалі!
Хай запанує мир на Україні,
На нашій Богом створеній землі!

Із найщирішими побажаннями
і за дорученням президії ради відокремленого підрозділу організації ветеранів у Козельщинській селищній ТГ,
керівництва, мешканців Козельщинської громади — Костянтин Тараненко, голова первинної організації
Національної спілки журналістів України,
учасник бойових дій на території інших держав

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *