Приколи, притчі, побрехеньки від Костянтина Тараненка

Шановні читачі!
Коли ви отримаєте цей номер газети (а, враховуючи сучасну «оперативність» поштовиків з доставкою кореспонденції), це може статися і 31-го березня, і 1-2 квітня, то матимемо уже хоча б приблизні результати першого туру президентських виборів.
Та вибори — виборами, а ось
1 квітня — Всесвітній день сміху (або, простіше, — День дурня), ніхто не відміняв. Отож і відчуємо, до певної міри, чи не стали ми, ні, не оперетковими, першоквітневими, а… справжніми (уже вкотре) Дурнями? До того ж, з великої літери! Молимо Всевишнього, аби цього, врешті, не сталося.
Сміх, як відомо, це — здоров’я, бадьорість, гарний настрій. І, як казав класик, сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться. Смійтеся на здоров’я, регочіться, захлинайтеся від сміху! І хай сльози виступають на ваших милих обличчях — не від горя (боронь, Боже) — від веселощів і радощів! А вороги наші… хай на кутні сміються! Бо народ, який уміє сміятися навіть сам із себе, — непереможний!
Отож від себе особисто і від своїх друзів-колег по перу і творців «Веселого вареника» щиросердно вітаю вас усіх, шановні земляки, зі Всесвітнім днем сміху!
Веселіться, не сумуйте і — до нових зустрічей! Назавжди ваш — К.Т.

Новий обряд: урочистi проводи в… тюрму!

Працювала у одній редакції районної газети прибиральниця. Назвемо її Петрівною. Дуже оригінальною особою була ця «королева відра і віника»! Не визнавала жодного авторитету. Хоча, ніде правди діти, чистоту наводила ідеальну. Та й на буряки і суботники ходила безвідмовно. А в іншому…
Проводить, приміром, редактор чергову «планірку». Заходить Петрівна зі шваброю (хоч перед цим, до початку роботи уже підлога і робочі столи сяяли чистотою) і одразу ж із порогу:
— Ану, підніміть ноги! Нанесуть тут грязюки, а мені прибирай!
— Петрівно, у нас планірка! — стримано говорить, було, редактор, — пізніше приберете!
— Та у вас ці балачки кожен день, а у мене врем’я нема! — І безцеремонно починає терти шваброю підлогу, аж рипить!
Бувало, що вона на півслові переривала мову редактора:
— Я ось вас переб’ю, Петре Йвановичу! Ви тут хтозна про що балакаєте, а в магазині красні попироси привезли! (сигарети «Прима» у 70-х минулого століття — до певної міри дефіцит — авт.) І сметана є густа й не кисла! А в автолавці є рушники, простині та наволочки! А ви тут сидите і нічого не знаєте!
— Ну все, Петрівно! Спасибі за інформацію! — усміхався редактор (до речі, був він досить таки демократичним керівником, що для того часу було явищем рідкісним). — А тепер дозвольте нам працювати!
— Та балакайте вже, де ж вас діти? — буркотіла прибиральниця, виходячи в коридор.
До витівок Петрівни всі у колективі давно звикли і сприймали з добродушною іронією. Та й за віком ця загалом непогана жінка була найстаршою у тодішньому молодіжному редакційному середовищі.
Так продовжувалося день за днем, місяць за місяцем. Та одного ранку, як завжди, о сьомій, прийшла на роботу Петрівна… Ні, не напідпитку, просто з легеньким запахом (явно після вчорашнього) алкоголю. Чого, між іншим, з нею ніколи не траплялося.
Відповідальний секретар, котрий, до речі, як «начальник штабу» одним із перших з’являвся в редакції, унюхав отой «аромат» від прибиральниці й одразу поцікавився:
— Петрівно, що за празник учора був?
— Була я на проводах!
— В армію?
— В яку армію? В тюрму!
— ?!
— Племінника мого сьогодні судитимуть. Сказали, дадуть два годи. А вчора купили ящик горілки, два ящика вина і встроїли проводи! Добре погуляли! Хай там Вася щасливий буде!
Був Вася «щасливий» у тюрмі чи ні — то вже, як кажуть, питання спірне. Мова про інше. У згадані роки неодноразово проводилися різноманітні кампанії. Зокрема, і нові радянські обряди. Як, наприклад, так звані «звіздини» (замість хрестин), «комсомольські весілля» і т. д. Народ це сприймав (як і колектив — нашу героїню) з легкою іронією. А ось газетярам доводилося про ці владні «вибрики» писати цілком серйозно.
Не позбавлений почуття гумору, відповідальний одразу ж перекинувся до завідуючого відділом листів, що саме нагодився:
— Юро! Є тема під рубрику «Нові обряди»!
— Яка? — загорілися у Юри очі, бо подібна тематика каменем висіла на його шиї (райком вимагає, а де набереш нових обрядів?).
— Візьмеш інтерв’ю у Петрівни! Вона вчора якраз брала участь у такому обряді. І заголовок оригінальний можна дати: «Урочисті проводи у тюрму!»
— Тобто?..
— Давай, давай, Юрку! Бери інтерв’ю і сідай пиши!
І, вже не витримуючи, відповідальний від душі розреготався. Весело сміялися над цією маленькою пригодою і всі газетярі. Звісно, нічого подібного в газеті не з’явилося. Та це й зрозуміло. Але притча про «нові обряди» роками і десятиліттями не сходила з уст працівників редакції. А зараз і ви, шановні читачі, дізналися про неї. Що було, те було. А з пісні, як мовиться, слів не викинеш…

Літературні пародії

«Синi» вiршi

«… За обрієм синім
світанок синів».
«… Синіють роси над рікою».
«… Серце синій смуток стисне».
«… Синій вечір тужливо крокує».
(Володимир Козуб. Збірка
«У синім полоні дзвінкої весни»)

Дехто пише «білі вірші»
(«Білі», а не «голубі»),
Хтось штампує «сірі» вірші,
Знаю це я по собі.
А у мене вірші — сині,
Синє все в моїх очах:
Синій обрій, люди сині
І погони на плечах.
Вийшов синій он добродій
Із сусіднього кафе.
В синім парку на природі
Аж синіє, так реве!
Он сусід старенький нині
Аж посинів миттю, враз:
Папірець отримав синій,
В нім — нова ціна на газ!..
Сині фрукти на базарі,
М’ясо, риба і млинці.
— Все синіє від товарів,
Не «синіє» в … гаманці!
Серце синій смуток стисне:
Не до віршів чи поем.
Мо’, як рак варений свисне,
Синьо-жовто заживем?..

Я — це я чи не я?..

«…У собі я шукаю себе:
Я — це я чи не я
В оболонці байдужого тіла?..»
(Петро Селецький.
Збірка «Сліди багать»)

От халепа! Себе не знайду!
Мов у піжмурки граю з собою:
Серце б’ється, немов на біду,
Так байдуже, знічев’я, без збоїв…
І печінка, і давній коліт —
Все спокійне, усе збайдужіле…
Де ж подівся я, хто дасть одвіт,
В оболонці байдужого тіла?
Все гадаю: це я чи не я?
Щось невиразне он виглядає…
Та штовхає дружина моя
У … інтимную мить. І питає:
— Петю, ти чи не ти
В оболонці байдужого тіла?
Будеш часто із Музою вдвох —
Стережися! Дивись, аби я
На Пегасі кудись не злетіла!..
Стрепенувсь, закричав, заволав:
— Я, кохана! Звичайно ж це — я!!!

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *