Гуморески

Нетерпляче пиво

Іде мужик з лотка пивного,
Хильнувши пива зо два літри,
У животі аж хлюпа в нього,
А голова, як та макітра.
— До магазину ще зайду,
Куплю горілки чвертку —
Хоч трохи душу відведу;
Сходжу до туалету.
Аж раптом: «Гав!», за ногу — цап!
Аж заніміло бідне тіло.
Мурахи по хребту туди-назад,
І руки, й ноги затремтіли.
Воно ж убік відскочило,
Руде, кудлате собача.
Маленькі вуха настовбурчило
Й показує нахабно язика.
— Чого ти вирячила очі,
Тварюко підла отака,
Чи ще не бачила і досі,
Як пиво по штанах стіка?

А пiд ноги треба все-таки…

Ішов мужик стежиною —
Давненько нею не ходив,
Війнуло новизною дивною,
Навколо поглядом водив.
Знайомі бачить груші-дички,
А он тополі, як свічки,
Були недавно невеличкі —
Тепер добряче підросли.
А як берізки піднялися,
Дубки ростуть собі нівроку…
Тут послизнувся, похитнувся
І гепнувся в якусь багнюку.
— Та звідки ж ця біда взялася?
Та що ж це за такий слизняк!
І підхопившись, озирнувся…
— Ти ба?!
Коров’ячий кізяк…

Убогi за дверима

А на пенсійнім безгрошів’ї,
Як при тотальнім бездоріжжі:
Одні вибої і рови,
Що ні об’їхать, ні пройти.
Не лай свою невтішну долю,
Що повна злиднів і тупого болю,
І вибирай, що хочеш, небораче, —
Хоч ляж — ридай,
хоч стоячи поплачеш —
На більше не надійся і не жди,
Як від криниці пересохлої води,
Ні допомоги, ні поради
Від жалюгідної душею влади.

Сповiдь малого

«Агробуд» татка послав
Ліс заготовляти,
Що і досі не приїхав
До своєї хати.
Хмари небо затягли —
Мабуть, буде дощ.
Мати курку зарубала —
Мабуть, буде борщ.
Борщ матуся не зварила,
Напилася квасу.
Курку всю засмажила —
Будем їсти м’ясо.
На стіл мама постелила
Чисту скатертину,
Ставить м’ясо, чарки, сало,
Свіжоспечену хлібину.
Дядечко прийшов до мами
І приніс горілки,
Обнімалися, раділи,
Наче малі дітки.
І розсілись за столом,
Не зосталось місця
Мені, бідному малому,
Вже нема де й сісти.
Пили, їли, гомоніли,
Гарно веселились…
Потім встали і пішли,
Мабуть, вже наїлись.
Штани разом познімали…
Весело у хаті!
І на ліжку розляглися —
Мабуть, будуть спати.
Я до столу підійшов:
Нічому радіти,
Бо на нім лежать кругом
Лиш кістки й об’їдки.
Я сиджу, на стіл дивлюся
І ковтаю слину,
Бо від курки залишились
Крильця, шия й спина.
З’їв я крильця і ту шию,
Кращого не буде,
А об ту кістляву спину
Лиш почухав зуби…

Євген ОПРИШКО

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *