«Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою»

Одне з найдавніших двонадесятих свят християнської церкви — свято Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Свято приурочене події повідомлення архангелом Гавриїлом Діві Марії про Її обраність Господом на землі. 
Діву Марію батьки посвятили Богу: у трирічному віці відвели до храму й залишили її там на виховання. До свого повноліття (до 15 років) Марія жила у храмі, навчаючись рукоділля, грамоти, читаючи Святі книжки. Настав день, коли вона за звичаєм мала залишити храм. Священики вибирали для своїх вихованок обручників, які надалі опікувалися ними. Марії обрали Йосифа — столяра, жителя Назарета, людину, відому своїм благочестям і порядністю. Марія покинула храм і жила в домі Йосифа, зберігаючи невинність і займаючись домашнім господарством.
Легенди розповідають, що якось Йосиф вирушив на будівельні роботи до іншого міста. Одного весняного дня пішла Марія до колодязя по воду й почула голос: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!».
Вона дуже злякалася, бо навколо нікого не було. Прийшовши додому, вона поробила усі справи й сіла прясти, аж тут їй з’явився янгол. 
Розповідь про цю подію ми знаходимо тільки в одному Євангелії від Луки (1:26–38): 
«Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галілейське місто, яке називається Назарет, до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви — Марія. Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах. Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання. І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось зачнеш в утробі й народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його. І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця. Марія ж сказала ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю? Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. Ось і Єлизавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною, бо не буває безсилим у Бога ніяке слово. Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом Твоїм. І відійшов від Неї ангел».
На Русі свято Благовіщення стали відзначати з Х століття разом з приходом християнства.  У церквах під час всенощної справляли особливий обряд — «чин хлібозаломлення»: благословляли хліби, пшеницю, вино та єлей. «Подячні» хліби та вино роздавали всім, хто був присутній у храмі під час всенощної. Невеличкі хлібці роздавали цілими, а великий хліб нарізали «округами», тобто великими окрайцями. Вино давали пити з великого кухля усім по черзі, а багатим городянам — невеликими келихами. 
Існував на Благовіщення і звичай годування жебраків та убогих за кошт церковних громад.
Ідея свята Благовіщення — це надія на спасіння людського роду. Ангел Гавриїл приніс звістку, що незабаром на землю прийде Спаситель. Народить Його нікому не відома галілейська жінка Марія. Саме через неї відбудеться таїнство народження і пришестя Бога на землю: не війною, галасом чи страхом, а Божим Дитятком, яке принесе у світ Мир, Любов, Злагоду і Спасіння усім, хто дослухається до Нього. Ця Дитина зробить усе зло на землі безсилим. Тому і святкуємо ми на Благовіщення народження надії на наше спасіння. Тому і є стільки добра і світла у цьому величному святі.
 НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ НА БЛАГОВІЩЕННЯ
Благовіщення в народі сприймалося як свято весни, як символ земної благодаті — у природі й житті людей. Це надзвичайно велике свято. У народі кажуть, що навіть птиця гнізда у цей день не в’є. Саме на Благовіщення благословляє Господь землю й усе суще на цій землі. Із Введення і до Благовіщення земля спить, тому не можна проводити жодних робіт на землі. А після свята Благовіщення прокладали першу борозну і починали висівати ярі культури: ячмінь, овес, пшеницю.
На Слобожанщині саме на Благовіщення дівчата біля церкви вперше виводили весняний хоровод «Кривого танцю».
До нас дійшов відголос ще одного громадського звичаю, пов’язаного з початком весняних робіт на землі. Називався він «Вдовиним плугом». Перед початком польових робіт уся громада збиралася на сход. На цьому зібранні старшини громади вирішували, яким чином організувати весняну сівбу та обробіток землі. Спочатку засівали поля вдів, сирітських родин та одиноких немічних людей. Інвентар, коней і, якщо треба, то й посівний матеріал давала гуртом уся громада. Потім розпочинали обробіток власних полів. Упродовж хліборобського року таким самим чином і обробляли посіви, і організовували збирання врожаю. Давні високогуманні традиції українських громад давали можливість виживати усім членам громади. Тому люди віддано і до останнього подиху служили рідній землі, бо були впевнені у завтрашньому дні своїх родин. 

За матеріалами сайту
«Спадщина України»

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *