Літературні пародії

Костянтин Тараненко

Математично- псевдоліричне

«… Я хочу чуть про ясні далі,
Залиті сонцем береги,
А ти хотів діагоналі
Перетворити на круги…
… Бо вже зламалося осердя
Твоєї башти на піску…»
(Тетяна Андрушко. Вірш «Захмарні мрії»)

О, як я мрію про кохання,
Слова крилаті день при дні!
У тебе ж — з вечора до рання —
Про інтеграли, похідні…
Я хочу чуть про ясні далі,
Залиті сонцем береги,
А ти хотів діагоналі
Перетворити на круги.
Та ще й… зламалося осердя
Твоєї башти на піску…
Піду від тебе спересердя,
В халепу втрапивши таку!

Бензинове щастя

«… Трішки по-ведмежому незграбний
І колючий іній на щоках
Але так бензином пахне звабно
Тихе щастя у твоїх руках…
…Хтось долає милі «мерседесом»,
Моя мрія — милі «Жигулі»…
Ти навпіл розкраяв моє серце…
…І своїм благаючим «не сердься!»
Всю грозу від себе відвертав…
…Повертайся, мій барвінкоокий!..
(Світлана Дворнік. Вірш «Тихе щастя». — 1997 р.)

Ні до чого всі оті «Шанелі»,
І до біса шик — «Мажі Нуар»,
Не потрібен і французький «Шеллі»,
Бо бензин для мене, мов нектар!
Я про нього дні і ночі мрію
І живу в етиловій імлі,
Бо давно з’явилася надія

Мати «тачку». Хоч і «Жигулі»!
Трішки по-ведмежому незграбний,
І небритий, іній на щоках…
Ти прийшов! Бензином пахнуть звабно
Від авто ключі в твоїх руках!
Але… Те, що далі я почула,
Засмутило ледве не до сліз,
Все нутро моє перевернуло,
Хоч бензином вдарило у ніс…
— Не моє авто, вже вибач, серце!
Шефа на службовому катав…
І своїм благаючим: «Не сердься!»
Всю грозу від себе відвертав.
Та гроза прийшла невідворотно,
Заволала я, мов на живіт:
— Доки будем без машини — доти
Не пущу тебе і до воріт!!!
…Гнів ущух. І стихли твої кроки,
Й випари бензину десь ділись.
Не несеш ключів, барвінкоокий, —
Сам прийди!
Й… будь ласка… поголись!..

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *