«Тайна вечеря» Івана Дряпаченка

Відомо, що у першій чверті ХХ ст. художник Іван Дряпаченко створював як домашні ікони, так і ікони для оздоблення храмів. Але де вони нині?

Іконостас Різдва Богородиці собору. Початок ХХ ст. Фото з книги «Перлина Козельщини»

Уявіть, що зараз 1960-ті роки. Під гнітом ідеології — усі напрями життя радянської людини, навіть її духовний світ. Саме у цей час у Нових Санжарах Полтавської області жив колишній співробітник Української науково-дослідної станції бджільництва, колишній вчитель біології Анатолій Костянтинович Терещенко, який втілив у життя свою пристрасть і став художником.
Він уже не молодий, одноліток ХХ століття. А роки йдуть. Була у Анатолія Костянтиновича ще одна справа усього життя. Задумав він розповісти людям про свого вчителя, з яким багато спілкувався у 1920-ті роки, брав у нього уроки малювання. Це — Іван Кирилович Дряпаченко, забутий на той час художник, який народився 16 серпня 1881 року у селі Василівці Козельщинського району.
«Талант та сила особистості митця не мають забутися», — вирішив Терещенко і взявся за справу. П’ятнадцять років він збирав різну інформацію про Дряпаченка, листувався з музеями, спілкувався з художниками, односельцями, родичами, нотував власні спогади. Нині всі матеріали Терещенка зберігаються у Києві у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.
Гортаючи сторінки архівних документів, читаємо наступні рядки: «Одержавши відпустку, Дряпаченко весною 1904 року поїхав на батьківщину, у Василівку… Протягом весни і літа мало відпочивав, писав етюди, портрети. У місцевій церкві він розписав увесь іконостас». І далі: «У громадянки с. Василівка Сундук І.Я. збереглася від часу закриття церкви у 1930 р. ікона «Тайна вечеря», що була написана молодим художником». Нагадаємо, це були 1960-ті.
Біографія художника і так, м’яко кажучи, нерадянська. Графи Капністи допомогли Дряпаченку вступити до Київської рисувальної школи, а цар йому золотий годинник подарував (Миколі II сподобалася одна з робіт художника — авт.). А під час Першої світової війни знову ж таки Дряпаченко служив у військово-художньому загоні, що супроводжував Ставку Верховного головнокомандувача, тобто царя. І на радянського художника Дряпаченко не тягне. Якось намалював він Леніна. Та й того забракувала худкомісія. Занадто сентиментальна картина вийшла.
А тут ще й ікони малює. Ну, як про таке розповідати? Розписав іконостас і крапка. Яка там церква — не має значення, але згадати потрібно. Біографія є біографія. А як її таку опублікувати? Так і не вдалося Терещенку за радянських часів надрукувати книгу про свого вчителя. Однак він вірив, що коли-небудь це стане можливим. І час прийшов.
Нині, через шістдесят років, коли про художника вже написано досить багато, постає питання: яку місцеву церкву мав на увазі Анатолій Терещенко? Та, що фізично існувала у 1960-ті у Козельщинському районі? Або місцева, у рідному селі? Ще питання: що означає розписав «увесь іконостас»? Що — іконостасу взагалі не було і Дряпаченко мав намалювати кільканадцять ікон?
У 1904 році у Василівці вже давно діяла Трьохсвятительська церква і необхідності створювати ікони для цілого іконостасу не було. Натомість із 1904 до 1906 року у Козельщині відбувалося будівництво собору Пресвятої Богородиці за проектом архітектора С. Носова. Тобто новий храм потребував іконостасу. 5 травня 1904 р. Козельщину відвідав імператор Микола II та пожертвував на оздоблення собору 1000 карбованців. Чому б Капністам не запропонувати саме Дряпаченку (на той час учню Вищого художнього училища при Академії мистецтв у Петербурзі) розписати іконостас?
У Василівці церква була холодна. Одже, працювала лише улітку і василівчани у першій третині ХХ ст. змушені були відвідувати Козельщину, навіть маючи храм у рідному селі. 1933 року Трьохсвятительска церква була закрита і розібрана. Тобто, коли Терещенко писав свій нарис, її вже не існувало. Козельщинську — закрили у 1929 (церковна споруда стоїть досі). Процес закриття, вірогідно, тривав деякий час. Жителька Василівки мала можливість забрати із собору у 1930 році (як зазначає Терещенко) одну ікону.
Ще одна деталь. Відомі розміри ікони Дряпаченка. Його «Тайна вечеря» — заввишки майже метр. І всі ікони мали бути приблизно такими. Тобто, і церква мала бути простора. Може, Терещенко мав таки на увазі храм Пресвятої Богородиці у Козельщині?
Однак є певні сумніви. Справа у тому, що у 2007 році побачила світ книга краєзнавців Віри Жук і Григорія Сердюка «Перлина Козельщини. Сторінки з історії Козельщинського Різдва Богородиці жіночого монастиря». У ній розповідається про родовід графів Капністів, історію будівництва собору, життя монастиря, але питання створення іконостасу не висвітлено. Чому? Єдине, що є, — фото іконостасу храму Пресвятої Богородиці початку ХХ століття. Він ще не повністю оформлений іконами, але над Царськими вратами бачимо «Тайну вечерю».
Поки що гіпотеза залишається гіпотезою. Підтвердженням можуть бути документи, у яких ішлося б про те, що саме Дряпаченко створив ікони для Козельщинської церкви. Однак свідчення про це ще не знайдені. Нащадки І.Я.Сундук могли б щось згадати. На жаль, у Василівці вони більше не мешкають.

Тетяна Мячкова,
мистецтвознавець, архівіст,
м. Київ

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *