Лариса Запека: «Можливість побувати на міжнародній конференції з освіти IDEC для вчителя — наче ковток свіжого повітря»

Лариса Запека, вчитель біології та психолог Новогалещинського ліцею, разом із командою Благодійної організації Миколи Сушка Smart Foundation побувала на Міжнародній конференції з демократичної освіти IDEC. Вона поділилася враженнями та ідеями, на які її надихнув цей унікальний досвід

— Що вразило? Що запам’яталося найбільше?
— На заході такого масштабу я була вперше. Знаєте, що одразу кинулося в очі? Зовнішній вигляд учасників. Коли на конференцію почали підходити представники іноземних делегацій, одразу звернула увагу на те, що люди були дуже зручно одягнені. Джинси, футболки — комфортна робоча форма одягу. У приміщенні, де проходив захід, місця для глядачів влаштовані у вигляді «сходів». Нашим людям, які були святково одягнені, у сукнях та спідницях, було незручно сидіти довго, у той час, як іноземці зняли взуття, підігнули під себе ноги і зручно вмостилися на цих імпровізованих трибунах.
Сподобалося, що серед спікерів були чоловіки. Адже у нас, як правило, чоловіки — це або директори шкіл, або максимум один-два вчителі, або їх узагалі немає. Якщо за приклад узяти нашу школу, то у нас чоловіки — директор та вчитель географії.
Вразило те, що були й батьки. Тобто вони не байдужі до ситуації з освітою. І серед цих батьків було чимало молодих, які, незважаючи на власний вік, уже замислюються про те, якими виростуть їхні діти і яку освіту вони отримують. Коли один зі спікерів, Паата Амонашвілі, запрошував попрацювати перед аудиторією біля дошки, знову виходили переважно молоді люди, на мій погляд, до 30 років.
Ще дуже сподобалося, як були організовані виступи спікерів: це не були монологи та сухі факти, усе було побудовано у формі дискусій та обговорень, вони чекали на зворотній зв’язок, намагалися постійно підтримувати діалог. Чудово, що був синхронний переклад під час конференції, адже це дозволяло і спікерам, і слухачам безперешкодно обмінюватися думками.
— Чому Ви вирішили поїхати на конференцію?
— Мені хотілося отримати новий досвід, нові знання, і навіть просто побути учасницею. Такі заходи для нас — це просто ковток свіжого повітря. Подивитися, послухати, щось перейняти. Деякі теми були для мене не новими: двоє спікерів, Омер Фаст та Шахаф Ені, розповідали про модель навчальної команди та перехід від конкурентної освіти до співпраці. Вони розповідали про знайомі речі, про сигнальні карти, які свого часу застосовувалися у нашій школі, але чомусь не прижилися. А зараз це вважається передовим методом: тобто якщо зрозумів, показуєш зелену карту, якщо не зрозумів — червону, частково — жовту. І від кольору карт уже потім відштовхуються: або дитина пояснює іншій дитині, або вчитель.
— Чи були якісь суперечливі моменти у тезах, які Ви почули під час конференції? Щось, із чим важко було погодитися?
— Я, наприклад, не зовсім згодна з Дімою Зіцером. У цілому, він говорив про дуже прості та знайомі речі, але зі своєї точки зору. Наприклад, я погоджуюся на 100% з тим, що дитина не готується до життя, а вже його проживає, і треба давати їй можливість помилятися і не панікувати, вчитися на своїх помилках. Але не поділяю його точку зору щодо застосування ґаджетів. Він говорить, що наше покоління заперечує ґаджети, адже у нас такого не було. Мовляв, нас свого часу переконували: «Будеш багато дивитися телевізор — зіпсується зір». І що насправді: ні в кого він сильно не зіпсувався. Але все ж щодо смартфонів я можу посперечатися: шкідливі не стільки вони самі, скільки та інформація, яку діти можуть у них знайти. У хлопців та дівчат ще не розвинуте критичне мислення, сприймають усе за чисту монету, і те, скільки часу вони проводять за гаджетами, — оце, я вважаю, шкідливо. Переконана, що років до 5 дітям ґаджети давати не слід, а після п’яти — лімітовано і тільки у присутності батьків. Я як психолог прочитала вже не одну книгу про те, що повна втеча у віртуальний світ загрожує схильністю до суїцидальних вчинків. Якщо дитина живе там, вона не бачить, що відбувається довкола.
Дуже сподобався виступ Паата Амонашвілі. Усе це речі, знайомі нам з дитинства, але завжди актуальні. Наприклад, що мати, яка палить у присутності своєї доньки і при цьому говорить: «Почнеш палити, я тебе вб’ю», виглядає безглуздо. Скільки роликів є в Інтернеті про те, що діти бачать — діти роблять. І всі ми неодноразово були свідками такої ситуації. Скільки б ми не говорили про шкоду паління, якщо ми будемо палити, дитина буде робити так само, адже ми виховуємо своїм прикладом. До речі, він провів цікаву вправу: викликав батьків на сцену і запитував, які три риси або якості вони хотіли би бачити у своїх дітях за 30 років. А після обговорення запитав, наскільки ці риси розвинуті у них самих. І люди відповідали, що на 30-40%. Тоді як можна вимагати від дітей, щоб у них ці якості були розвинуті на 100%?
Другого дня презентували досвід альтернативних шкіл. Мені сподобалося, що у них дуже різноманітне дозвілля для дітей. Плюс навчання відбувається за нестандартною формою. Але це дуже дорого, від 150 до 500 тисяч на рік. Я вважаю, що альтернативна школа може бути, але з 8 до 17-18 годин. Альтернативний навчальний заклад із повним пансіоном, як на мене, — золотий «інтернат». Якщо віддавати дитину на увесь тиждень і забирати лише на вихідні, це виглядає так, наче я народила, а ви виховуйте. А як же спілкування й емоційний зв’язок із батьками?
— Чого Вам бракувало під час конференції?
— Я б хотіла поспілкуватися з дітьми, які хоча б років 5 тому закінчили такі альтернативні школи. Розповідь про те, яких щасливих та успішних дітей вони виховують, — це одне, а хотілося б поспілкуватися саме з випускниками, дізнатися, як ці діти влаштовані у житті, чого їм вистачає або не вистачає, які висновки вони зробили, до яких шкіл своїх дітей хотіли б віддати.
— Що плануєте запроваджувати?
— Хочу на перших же батьківських зборах поспілкуватися з нашими батьками та поділитися враженнями, переказати ключові тези виступу Паата Амонашвілі. Також мені сподобалося те, що я дізналася про демократичну школу, хочу розповісти про це керівництву. Наш директор уболіває за інновації, тому маю надію, йому сподобаються мої пропозиції. До того ж, у серпні у нашій ОТГ планується конференція і я планую під час виступу поділитися своїми враженнями та міркуваннями.

Розмову вела Анна ГЛУШКО

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *