«…У нашій книзі теж є згадка про концтабір»

Публікація матеріалу «Насип під Лутовинівкою: тут помирали військовополонені…» на сайті «Козельщинських вістей» викликала цілий шквал коментарів учасників нашої групи у фейсбуці. Емоції вирувалі різні: від суму до категоричного несприйняття і заперечення викладених у матеріалі фактів

Одна з читачок, Наталія Триль із Пригарівки, написала:
«Мені було б дуже цікаво почути відповідь по цій темі нашого знаного і шановного краєзнавця, учителя Григорія Сердюка, який дуже глибоко вивчав історію нашого Собору, коли ще у 90-ті роки написав книжку «Перлина Козельщини».
Не знаю, хто такий той Шолудько. На мій погляд, він із когорти тих, що наполегливо намагаються очорнити нашу історію. А я — за об’єктивність і неупередженість.»

Редакція звернулася за коментарями до Григорія Сердюка, історика-краєзнавця, співавтора книги про історію Козельщинського монастиря «Перлина Козельщини». Ось що він сказав:
— Наше з моєю колегою, нині вже покійною Вірою Никаноріваною Жук, дослідження стосувалося більше історії монастиря та його духовенства. Тож ми вивчали архівні документи саме цього напрямку. А в архіви НКВС не заглиблювалися. Зараз відкриваються нові й нові невивчені сторінки нашої історії. Анатолій Шолудько провів значну роботу, вивчаючи документи і свідчення на тему злочинів НКВС. Тому я не беруся дискутувати на цю тему, не маючи на руках архівних даних, із якими я особисто не працював. Але у нашій книзі теж є згадка про концтабір на території Козельщинського монастиря.

Тож пропонуємо увазі читачів уривок із книги В.Н.Жук та Г.Д.Сердюка «Перлина Козельщини».

«На початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років собор колишнього монастиря, а на той час районний клуб, перетворили на тимчасову в’язницю. Тут утримувалися під спеціальною охороною військ НКВС заарештовані «вороги народу» — інтелігенція і прості робітники та селяни із Молдавії (Молдови), Буковини, із західних областей України. З розповідей відомо, що були там деякий час і колишні полонені польські офіцери. Під склепінням собору кількома ярусами, починаючи від підлоги й до самого зводу, розташовано було дерев’яні нари, збиті наспіх, прикріплені до підлоги та стін. На них покотом на голих дошках розміщалися жертви сталінських репресій. У серпні 1941 року політв’язнів спішно вивезли на Схід, а приміщення зайняли частини Червоної Армії.
Про те, що діялося тоді в соборі і в якому він був стані, розповіла уже згадувана тут черниця-матушка Антонія (Ніна Миколаївна Жартовська), яка в молоді роки не раз відвідувала Козельщинський Різдва Богородиці монастир і яку доля закинула сюди ще раз на початку війни, коли військову частину, в якій вона служила хірургічною сестрою, передислокували на територію Полтавської області…
І який випадковий збіг обставин! У ті суворі дні тяжкого 1941-го обслуга та медперсонал військової бази, що прибула із Прилук, розташувалися у приміщенні собору колишнього Козельщинського монастиря, з якого енкаведисти тільки перед тим вивезли в’язнів. На тих самих нарах, де спали до них в’язні, тепер розмістилися ярусами, аж до зводів храму, в сплюндрованій святині, бійці та командири Червоної Армії. І тут, на паперті колишнього собору, вони давали клятву на вірність матері-Вітчизні.
Н.М.Жартовська — матушка Антонія — пригадувала, що військові і медики були вражені станом унікальної пам’ятки архітектури й історії, колишнього храму віруючих. Жахливе враження справляли вже самі арештантські нари, збиті наспіх із грубих, нетесаних дощок. Майже весь іконостас був знищений, а його мармурові й оніксові уламки валялися і були втоптані у багно на колишньому погості, ними були викладені доріжки. Підлога в соборі у багатьох місцях була попсована, побита, бо прямо до неї рубали дрова і тут же на триногах варили в казанах їжу для арештантів. На жалюгідних рештках колись такого величного і прекрасного іконостасу, на уцілілих мідних іконах були примітивно виконані на звороті портрети робітників-стахановців, які «прикрашали» стіни райклубу до влаштування тут пересильної в’язниці. Десь на складі бійці знайшли багато оздоблені бронзові люстри-панікадила з колишнього собору. Тоді ж, у серпні 1941 року, залишаючи Козельщину, бійці повантажили панікадила на платформи і забрали з собою. Але в Харкові платформи з люстрами наказано було відчепити від основного ешелону, і подальша доля цих культових оздоб — пам’яток мистецтва не відома…»

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *