«Дистанційка»: примха чи необхідність?

На італійському острові Сицилії триває виверження вулкана Етни, який викидає попіл на висоту 1 700 метрів. Туристів на Занзібарі вирішили карати за фривольний стиль в одязі: якщо турист виїжджає в будь-яку житлову зону на острові, то йому необхідно прикрити живіт, коліна і плечі, інакше загрожують штрафи або тюремне ув’язнення. В індійському місті Танджавурі дикі мавпи викрали з будинку двох новонароджених близнюків, одного з яких згодом знайшли мертвим

Лютий, що добігає кінця післязавтра, запам’ятається, мабуть, своєю неврівноваженістю. Він із перших своїх днів то дощами періщив і відлигами, то діставав ожеледицею, то снігами замітав і морозами допікав. Ми не встигали перевзуватися, розгрібати сніг, посипати крижані доріжки й дороги; кидати й витягати з сумки парасолю… Є у просторічній лексиці таке слово — «кошмарити». То іншого мені на думку не спадає. «Покошмарив» нас лютий досхочу! Але не тільки погодою.
Школярів, їх батьків, бабусь і дідусів теж «кошмарило»: подавайте їм дистанційне навчання через, бачте, несприятливі погодні умови: морози до 20 градусів! Про ковід і карантин уже не йшлося. Ну, просто похолоднішало, це ж треба таке неподобство взимку! Тим паче, що полтавські і кременчуцькі школи ще з суботнього вечора зібралися на дистанційку на увесь тиждень (а наші діти чим гірші?). Козельщинські заклади освіти 15 лютого працювали у звичному режимі. Наступного дня таки перейшли на дистанційне навчання, а 17-го знову його відмінили. То яка була в цьому необхідність? Унести хаос у навчальний процес без особливої на те потреби?
Пригадую, коли ми були школярами, то лише при морозах від -240 за офіційним розпорядженням керівництва залишалися вдома, та й то — молодші школярі. Старші спокійно ішли собі на заняття. А малеча, до речі, на радощах, що не треба до школи, хапала санки-лижі-ковзани і — гайда на гірку чи каток… І всі були живі-здорові.
А нині діти за період карантинів і «дистанційки» розучилися навчатися (за винятком окремих умотивованих і серйозних особистостей). Особливо молодші класи. Важко довести дитині, яка вдома сидить у піжамі перед монітором, що треба слухати вчителя по інтернету і виконувати домашні завдання. Адже комп’ютер так легко перемикається на гру або ж вимикається взагалі! І за це нічого не буде… Моя донька, учитель молодших класів, кожен дистанційний період сприймає як особисту трагедію, бо підготовка до уроку віднімає удвічі більше часу й сил, а віддачі від учнів — удвічі менше. А ще гірше те, що дітей після «дистанційки» у рази важче, ніж після звичайних канікул, привести до тями, сконцентрувати їхню увагу, просто залучити до навчального процесу.
Зараз система дистанційного навчання з технічного боку вже відносно налагоджена. І листи Міносвіти стосовно нього носять рекомендаційний характер; тобто на місцях мають самі вирішувати, переходити на «дистанційку» чи ні. Можливо, за певних обставин дистанційне навчання і має сенс. Але тільки не з метою економії матеріальних ресурсів. На мою думку, не варто ним занадто захоплюватися. Бо, зекономивши на опаленні приміщення, продуктах для шкільної їдальні чи пальному для шкільного автобуса, втратимо набагато більше у нематеріальному плані.
А як ви вважаєте? Нам цікава ваша думка. Пишіть, дзвоніть, заходьте, шукайте нас у соцмережах, на нашому сайті і пам’ятайте, що газет багато, а рідна — одна, тож залишайтеся з нами!

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *