ІСТИННІСТЬ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО

У дні святої Пасхи ми вітаємо один одного радісними запевненнями в тому, що Христос воскрес і взаємно сповідуємо, що Він воістину воскрес. Але протягом людської історії багато хто намагався довести, саме довести, що Христос як історична особа не існував, розвінчати Його євангельське вчення, відкинути факт Його воскресіння, на якому тримається людська віра в наше безсмертя. Щоб відкинути істину воскресіння, висували різні думки. Одні говорили, що Ісус на хресті не помер, Він тільки знепритомнів, а потім повернувся до свідомості у прохолодній печері. Другі стверджували, що Христос не воскрес, а зразу після Його смерті учні викрали Його тіло, а потім розповсюдили неправдиві чутки про Його воскресіння. Треті говорили: Ісус Христос помер, але деякі Його учні перебували у надто збудженому стані, побачили привид Христа і уявили, що ніби бачили самого учителя тощо…

Якщо Христос не воскрес?
Чи могли вони, такі ж смертні, як і ми з вами, за неправду помирати, за неправду віддавати все те, що таке дороге і близьке буває кожній людині? Потім, як ця неправда змогла протриматися? Невже ці простодушні рибалки були такими хорошими акторами, щоб із найвеличнішим успіхом проголошувати завідому брехню, а потім до кінця свого життя жодного разу не вийти з цієї ролі? Ні, неправда рано чи пізно розкривається, і такий грубий обман не міг би довго залишатися прихованим.
Важко повірити й у те, що обман міг принести світу стільки прекрасного і надзвичайного. Жоден факт не залишив стільки глибоких слідів в історії, як цей. Без факту Воскресіння Христового не було б християнства на землі, не було б тієї християнської культури і цивілізації, котра є початком усього найпіднесенішого, шляхетного, прекрасного у всьому світі, у тому числі й на просторах наших земель. Християнство в Україні поклало початок нашої самобутньої культури та історії, писемності, живопису, архітектури та багато іншого, чим ми і дотепер горді й багаті.
Якщо Христос не воскрес, то ми маємо право піддати найсильнішим сумнівам усі Його чудеса, все те, що Він говорив про Себе Самого, що обіцяв послати людям. Якщо ж воскрес, то це є чудо з чудес, перед яким тьмяніють усі інші євангельські чуда, до прийняття яких уже немає ніяких перешкод.
А Євангеліє стверджує: Ісус помер у п`ятницю, напередодні свята єврейської Пасхи, близько третьої години після полудня, і воскрес на третій день. На вірі в це базується все християнське віровчення. Якщо Христос не воскрес — а Він передрікав на протязі всього свого життя, що Син людський залишиться в землі три дні і потім воскресне, — то все руйнується, християнське віровчення не грунтується більше ні на чому; тоді воно — обман, який не має собі подібних, зваблюючи людей на протязі двох тисяч років.

За передріканням Ісуса
Христос наперед оголосив своїм учням: «Слухайте… тепер ми йдемо в Єрусалим, і Я хочу, щоб ви знали наступне: Я буду переданий ворогам Моїм і засуджений ними. Я буду знеславлений, наді мною будуть насміхатися, бичувати, але через три дні Я воскресну».
У пятницю Ісус дійсно помер. Після бичування Він був розіп’ятий на хресті і через три години випустив на ньому свій останній подих. Для більшої впевненості в Його смерті воїн пробив Йому бік списом. Від римського сотника Пилат дізнався про Його смерть і дозволяє похорон. Тіло було нашвидкуруч набальзамоване приблизно пятдесятьма кілограмами ароматів — кількістю, більш ніж достатньою для задухи живої людини, у виритій у скелі печері. Памятаючи про передрікання, вороги Його поставили сторожу біля гробу і опечатали його печаттю синедріону. У Пасхальний ранок гріб був пустий. Стривожені струсом землі і вжахнувшись появою сяючого ангела, який відвалив камінь від гробу, доблесні римські легіонери розбіглись, хто куди. А друзі Ісуса, прийшовши до гробу, знайшли його, на своє здивування, відкритим. Пелени і плащаниця лежали цілими. Тобто тіло не було викрадене — крадіям би не вистачило часу зняти пелени і згорнути плащаницю. Вороги Христа хочуть вийти із ситуації, говорячи, що тіло вночі було викрадене. Вони підкуповують варту, воїнів, які охороняли гріб Христа, щоб ті розказали, що тіло було викрадене, поки вони спали. Але оскільки сторожі загрожує суворе покарання смертю за невиконання наказу, їй обіцяють, що діло буде замяте і начальство не буде надто суворим.
Але все це не має здорового глузду: якщо тіло викрали вороги Христа, чому б не показати його всім, щоб довести, що Він не воскрес? Нарешті, якщо це все — діло рук невідомих людей, незрозуміло, яким чином апостоли підуть на смерть лише за своє переконання, що Христос воскрес.

«Свідки, вибрані Господом»
Воскреслий Ісус показав, що Він живий, зявившись декілька разів своїм учням, жінкам, які вірили в Нього, і навіть пятистам(!) учням та їх друзям протягом сорока днів, перед вознесінням.
Неможливо собі уявити, що у всіх свідків були галюцинації чи колективне самонавіювання. Після смерті їхнього Учителя апостоли були приголомшені горем і більше ні в що не хотіли вірити. Розпяття було для них великою спокусою — Бог покинув Ісуса, залишив Його в руках ворогів; яка ганьба, що їхнім поводирем була людина, котру розпяли, як розбійника! Вони впізнали Ісуса тільки тоді, коли Він їм сказав: подивіться на мене, доторкніться до мене! Чи має привид тіло і кості? Для того, щоб утвердити їхню віру. Ісус зїв перед ними рибу і дозволив Фомі-невіруючому доторкнутися Своїх ран. Із берега озера він вказав їм місце для закидання сіті й Своїми руками розклав на березі багаття. Можна в уяві бачити, але доторкатися кого-небуть, жити разом із ним, розмовляти, їсти з ним — це вже дещо зовсім інше. Не варто навіть зупинятися на цьому. «Ми — свідки, вибрані Господом, — заявляє ап. Петро, — ми пили і їли разом з Ним після Його воскресіння з мертвих». Учні Христа, які злякались і відмовились від Нього в день Його арешту, не були би здатні створити подібну вигадку перед всемогутніми ворогами. А як пояснити, що вороги Христа не змогли примусити мовчати апостолів після того, як справилися з Самим Учителем? Вони намагатимуться їх принизити, будуть саджати їх у вязниці, мучити, вбивати, але ніхто не зміг їм сказати: «Ви кажете неправду… і ось докази, що це брехня». Правда в тому, що Христос дійсно воскрес. Віра, якій судилось змінити весь світ, не може базуватись на вигадках.

Свідчення скептиків
Один із відомих атеїстів Карл Маркс говорив: «Вірогідна історія може писатися лише на підставі таких документів, як твори Йосифа Флавія та рівноцінні їм».
Отож давайте подивимося, що пише один із найбільш надійних історичних свідків, сучасник Христа — Йосиф Флавій. Він не був послідовником Христа, тому немає підстав очікувати від нього будь-яких перебільшень, вигідних християнам: «У цей час виступив Ісус Христос, людина високої мудрості, якщо тільки Його можна назвати людиною, звершитель дивовижних явищ, коли за доносом наших зверхників Пилат розіп`яв Його на хресті, завагалися ті, які вперше Його возлюбили. Третього дня Він знову явився їм живим».
А ось що повідомляє грек Гермидій, який посідав офіційну посаду біографа правителя Юдеї, писав також і біографію Пилата. Його свідчення потребують особливої уваги з двох причин. По-перше, вони містять надзвичайно багато надійних фактів з історії Палестини, Риму та Юдеї. По-друге, Гермидій різко вирізняється своєю манерою викладу. Ця людина не схильна до самонавіювання від будь-яких вражень, захоплень, здивувань. Він із безпристрасністю, точністю фотоапарата вів мову про все. Свідчення Гермидія цінні ще й тим, що він також у час воскресіння Христа перебував неподалік того місця, супроводжуючи одного з помічників Пилата.

Важливо додати ще одну обставину: Гермидій спершу був налаштований проти Христа і, як він сам казав, умовляв дружину Пилата не застерігати чоловіка від смертного вироку Христові. До самого розп’яття він вважав Христа облудником. Тому за власною ініціативою вирішив у ніч перед воскресінням піти до гробу, сподіваючись переконатися у тому, що Христос не воскресне і тіло Його назавжди залишиться в землі.
Та вийшло інакше: «Наблизившись до гробу і перебуваючи за сто п’ятдесят кроків від ного, — пише Гермідій, — ми побачили у слабкому світлі ранкової зорі варту біля гробу: два чоловіки сиділи, інші лежали на землі, було дуже тихо. Ми йшли повільно, і нас обігнала сторожа, яка йшла на зміну тій, котра перебувала там звечора. Потім раптом стало дуже ясно. Ми не могли збагнути, звідки це світло, та незабаром побачили, що воно випромінюється із сяючої хмари, що рухалася зверху. Вона опустилась до гробу, і над землею там з’явився чоловік, який ніби сяяв увесь. Потім почувся удар грому, але не на небі, а на землі. Від цього удару сторожа від жаху знялася, а потім упала. У цей час до гробу праворуч від нас стежкою йшла жінка, вона раптом закричала: «Відкрилося! Відкрилося!» І в цю мить нам стало видно, що справді величезний камінь, привалений до входу у печеру, начебто сам собою піднявся і відкрив гріб (відчинив вхід до печери). Ми дуже злякалися. Згодом світло над гробом зникло, стало тихо, як зазвичай. Коли ми наблизилися до гробу, то виявилось, що там уже нема тіла похованого чоловіка».
Сірієць Ейшуй, відомий лікар, який лікував Пилата і був наближений до нього, вважається одним із найвидатніших постатей свого часу. За дорученням Пилата, він звечора перед воскресінням перебував поблизу гробу разом із пятьма своїми помічниками, які завжди супроводжували його. Він же був свідком поховання Христа. В суботу він двічі оглянув гріб, а ввечері за наказом Пилата вирушив сюди з помічниками і повинен був тут перебувати ніч. Знаючи про пророцтво щодо воскресіння Христа, Ейшуй та його помічники-медики зацікавилися цим і як знавці природних процесів. Тому все, повязане з Христом і Його смертю, вони надзвичайно уважно вивчали. У ніч перед воскресінням вони почергово не спали. Звечора його помічники лягли спати, але задовго до воскресіння прокинулись і відновили спостереження за тим, що відбувалось у природі: «Ми всі — лікарі, сторожа — були здорові, бадьорі, почувалися так, як завжди, — пише Ейшуй. — У нас не було ніяких передчуттів. Ми абсолютно не вірили, що померлий може воскреснути. Але він справді воскрес, і всі ми бачили це на власні очі». Далі йде опис воскресіння… Взагалі Ейшуй був затятим скептиком. У своїх працях він постійно повторював вираз, який потім завдяки йому увійшов до прислів`їв Сходу: «Чого я сам не бачу, те вважаю за казку».
Надзвичайно показово, що низку свідчень про воскресіння ми знаходимо у єврейських авторів того часу, хоча цілком зрозуміло, що євреї, які не прийняли християнства, не схильні до популяризації Христа, скоріше — до применшень. Один із них, Меферкант, був одним із членів синедріону — скарбником. Саме з його рук Юда одержав за зраду тридцять срібняків. Але коли після воскресіння Христа серед юдеїв поширилася тривога, Меферкант був першим із членів синедріону, котрий прибув на місце для розслідування. Він переконався, що воскресіння звершилось. Йому довелося бути біля гробу Господнього перед самісіньким моментом воскресіння, він прийшов сюди для виплати грошей сторожі, яка стояла біля гробу (наймана охорона одержувала плату, так би мовити, відрядно, після кожного сторожування). Він бачив, що гріб Христа надійно охороняється. Виплативши гроші, він пішов, сторожа залишилася до кінця зміни… Та не встиг Маферкант відійти далі, як почув грім, коли величезний камінь був відкинутий невідомою силою. Повернувшись назад до гробу, Маферкант побачив сяйво над гробом, що помалу зникало. Все це описано ним у творі «Про правителів Палестини».
Після деяких важливих відкриттів факт воскресіння Христа в кінці свого життя визнав не хто інший, як «дідусь» Енгельс. А саме в передмові до перевидання своїх творів він пише: «Найновіші кападокійські відкриття змушують змінити наш погляд на деякі, надзвичайної ваги події світового значення історії; і те, що видавалося раніше гідним зацікавлення лише міфологів, повинно віднині привернути увагу також істориків. Нові документи, що вражають скептиків своєю достеменністю, промовляють на користь найбільшого дива в історії, про повернення до життя Того, хто був позбавлений його на Голгофі».

Свята життєва сутність
Він перебуває у душах вірян, у храмах Божих, у Таїнствах, які звершує Церква. Перебуває з нами і з нами подорожує по життєвому шляху, як колись подорожував Він із двома учнями в Еммаус. За кожною Божественною Літургією Він пізнається у переломленні святого Хліба. І в цьому сутність Його величі й незбагненності, Його постійної присутності з нами і Його життєдайної сили, яка перебуває з віруючими людьми повіки.
Щороку над усією нашою планетою у визначений день опівночі Божою милістю лунає заспів: «Христос воскрес із мертвих». Нехай багато хто не вірить у те, що виражають ці слова. Від цього не змінюється їхня свята життєва сутність. І якщо, не доведи Господи, настане коли-небуть на землі такий момент, коли в Пасхальну ніч не підніметься більше до неба жоден голос переможної воскресної пісні, це означатиме, що наша планета вкрита кригою і безцільно блукає у безмежному просторі…

Священник Валентин Гордіюк

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *