Разом брали Берлін

У сім’ї Федора Івановича та Марії Дмитрівни з хутора Кринок тодішньої Бреусівської волості, а з 1923 року – Улинівської сільської ради, було шестеро синів і одна дочка. Усі брати боронили країну від німецько-фашистських загарбників

Зоя Логвиненко

Серед них — Олексій Логвиненко, 1912 року народження. У 1927 році він закінчив 7 класів Бреусівської школи (це був перший випуск семирічки). На цьому не зупинився і продовжував навчатися. Закінчив курси вчителів початкових класів, потім – Кременчуцький педагогічний технікум (заочно), і врешті – педагогічний інститут (також заочно).
Працював піонервожатим в Улинівській початковій школі, потім – директором початкової школи в Кобеляцькому районі, а з 1934 по 1940 рік викладав російську мову та літературу в Улинівській, уже семирічній школі, й був її директором з 1935 року.
У 1940 році Олексія Логвиненка призвали на військову службу. А з 22 червня 1941 року він став активним учасником бойових дій у німецько-радянській війні. Разом з Олексієм Федоровичем воювала з ворогом і його перша дружина Зоя, військовий фельдшер. На превеликий жаль, вона загинула у 1944 році.
Полягли на фронтах війни і троє братів Олексія – Василь, Олександр та Іван. Ось така вона, жорстока війна.
Після демобілізації у 1946 році О.Ф.Логвиненко продовжив педагогічну діяльність. Викладав російську мову та літературу в Бреусівській середній школі, потім працював учителем і директором Мануйлівської, а з 1956 і по 1972 рік — Бригадирівської середніх шкіл.

Олексій Логвиненко з дружиною Параскою Савівною (зліва) і донькою Раїсою

Після виходу на пенсію О.Ф.Логвиненко жив у Бреусівці. Він батько трьох доньок – Зої, Алли та Раїси.
У 1984 році Олексій Федорович лікувався у полтавському госпіталі. І саме тут він неочікувано зустрівся з іншим фронтовиком — Андрієм Дяченком з села Великої Рудки Диканського району. Виявилося, що вони обидва разом воювали у 38-й Червонопрапорній орденів Суворова й Кутузова артилерійській бригаді, у першому дивізіоні, в першій батареї! Ветерани не могли наговоритися. З хвилюванням згадували, як вони артилерійським вогнем підтримували бригаду панфіловців біля роз’їзду Дубосєково та інші позиції піхотинців під Москвою; як на Курській дузі прямою наводкою гатили по фашистських танках «Тиграх» і «Фердинандах»; як вели наступ у лісах і болотах Білорусії, відбивали танкові атаки ворога у Прибалтиці, нестримно рвались до фашистського лігва, разом брали Берлін. А по війні, як виявилося, обидва друзі-фронтовики працювали на педагогічній ниві.
За героїзм і мужність, проявлені в боях, О.Ф.Логвиненко нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня та Червоної Зірки, а також медалями: «За відвагу», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та ін.
Хоробрий фронтовик і талановитий педагог залишився у вдячній, світлій пам’яті рідних і усіх, хто його знав.

Матеріали підготував
Григорій Сердюк,
член Національної спілки журналістів України

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *