Наш вишиваний рідний край

Уже 15-й рік кожного третього четверга травня Україна святкує День вишиванки. Це барвисте, яскраве свято стало для нас одним із улюблених. Ювілейний День вишиванки відзначили і на козельщинській землі. Море вишиваних візерунків, усмішки, музика, піднесений настрій — усе спонукало до спілкування. Тож пропоную бліц-інтерв’ю з учасниками свята

Анжела Кругловецька, студентка:
— День вишиванки — це дуже гарне, приємне свято, наповнене квітами і чудовим настроєм. Отож і людям бажаю такого настрою.
Тетяна Власенко, начальник відділу культури Козельщинської ТГ:
— Вітаю усіх-усіх. Щоб усі ми були патріотами нашої України, своєю діяльністю дбали про розквіт нашої громади. І, звісно, щоб ми не цуралися вишиванки, передавали цю культурну спадщину від роду до роду: від бабусі до доньки і від доньки до внучки.

Надія Матвієць і Наталія Жук, козельщанки:
— І козельщанам, і гостям — усього-усього найкращого, щоб усі були щасливими, здоровими і втішеними.
Олександр Тригубенко, козельщанин:
— За часів моєї роботи у культурі подібного свята вишиванок не було, але у концертних програмах, звісно ж, використовувалися українське національне вбрання. Тож у це чудове свято хотілося б побажати кращого життя людям. Хай живе в кожного надія і хай кожний дбає, щоб життя його особисто і його родини щодень кращало!
Юрій Солодрай, заступник Козельщинського селищного голови:
— Що можна сказати в такий день? Потрібне це свято усім нам, українцям, — перш за все, для того, щоб ми згадали свою історію, своє коріння, дідів, прадідів. Щоб замислилися і зрозуміли, якого ми роду-племені. А всім землякам хочу сказати: будьте патріотами, носіть вишиванку і пишайтеся нею. Адже це символ нашої країни і водночас — неймовірна естетична краса. Отож хай утверджується це свято. Бажаю натхнення, здоров’я кожній людині і родинного щастя!
А мені у зв’язку з цим пригадалася історія з вишиванкою часів моєї студентської пори. І то були часом тривожні і болючі події. Моє навчання на факультеті журналістики Київського держуніверситету припало на другу половину сімдесятих років. Це тоді, якраз після шістдесятих, почалася друга хвиля репресій проти справжніх патріотів України. І ось уже на першому курсі у нас з’явилися студенти у вишиванках, переважно із західних областей України. Про такі речі, як соборність, український патріотизм багато хто з нас говорив пошепки, а ці студенти про це говорили сміливо, гучно, відкрито. Згодом — і це сталося досить швидко — тих, хто ходив у вишиванках, почали засуджувати і клеймити на комсомольських та партійних зборах. А окремі були виключені з університету, але офіційно — не за вишиванки (щоб відрахувати студента, тоді можна було знайти десяток інших «офіційних» причин)…

Тим часом свято вишиванок продовжується і біля мікрофона виступають артисти — юні, молоді. Наймолодший із них, Гордійко Жулинський, до речі, вже став призером обласного конкурсу «Юний віртуоз Полтавщини». Глядачів знайомлять з Ярославом Кравченком, котрий грає у духовому оркестрі й цього року посів перше місце в області. Порадували глядачів хорові й танцювальний ансамблі.
На завершення свята почалися на майдані танці і співи. Не втримався і я, коли запропонували заспівати усім загалом «Пісню про рушник», тож невдовзі над Козельщиною полинуло знайоме до болю: «Рідна мати моя…»

Олександр ЖАРКЕВИЧ,
смт Козельщина

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *