SONY DSC

Музейна столиця Козельщинського краю

Саме так можна сміливо називати нашу Верхню Мануйлівку, яка має — хвилиночку! — цілих три музеї (на відміну від самої Козельщини, до речі). Причому два з них — єдині в Україні. Перелічимо: літературно-меморіальний музей О.М.Горького, що перебуває у мережі закладів культури Козельщинської ТГ; етнографічний — так звана «хатинка, де зупинився час», куди вже ходять на екскурсії дорослі та малі, створена руками й засобами місцевої ентузіастки Зої Колосовської; і, нарешті, ще один літературно-меморіальний, який теж не має офіційного статусу, але безумовно гідний його, — садиба, де протягом двадцяти років творив, приїжджаючи у гості до рідної тещі, видатний український письменник Григір Тютюнник. Днями тут відкрито меморіальну дошку на його честь

Ніна Данько

Сюди завжди гостинно запрошує берегиня садиби, наша землячка, письменниця Ніна Данько, яка нині мешкає у Кременчуці. Саме вона відтворила обстановку «зеленого кабінету» Григора, де він творив; зберігає унікальні рукописи, письмові приладдя, особисті речі письменника. Її зусиллями хата і двір підтримуються у тому стані, якими вони були за Григора Тютюнника. І саме вона стала ініціаторкою встановлення на стіні цього дому меморіальної дошки. Адже коли, як не тепер, у рік 90-літнього ювілею з дня народження письменника?
— Дякую всім причетним, хто допоміг коштами, — каже Ніна Леонтіївна. — Самотужки я б цього не подужала. На щастя, маю надійних друзів: це мануйлівська інтелігенція — вчителі, школярі, працівники культури — та взагалі місцеві жителі, які постійно підтримують мої починання й допомагають; це також мої друзі-колеги по Спілці літераторів Кременчука «Славутич». Тож усе зроблено на народні кошти. А я, наскільки можу, утримую це обійстя у належному стані. Адже хата у Шилівці на Зіньківщині, де народився Григір Тютюнник, для історії уже втрачена. Тож цю садибу в Мануйлівці потрібно оберігати, бо це наша пам’ять, коріння української культури й літератури зокрема.

У садибі Григора Тютюнника

Сама церемонія відкриття дошки була по-домашньому затишною, майже сімейною. На Тютюнниковий «Лелечий куток» зійшлися і з’їхалися справжні поціновувачі українського слова, шанувальники письменника. Звісно, тут не обійшлося без місцевих освітян і школярів та працівників культури. Прибули літератори з Кременчука та ціла делегація від козельщинської бібліотеки та Благодійного Фонду Smart Foundation. Не змогла пропустити таку подію Інна Дідик — українська і білоруська письменниця, журналіст, авторка 300 передач і документальних фільмів, а також кількох сюжетів про Григора Тютюнника.
Звучали вірші, авторські пісні кременчуцьких поетів-бардів; щирі, проникливі слова про Григора Тютюнника та його творчість; подяки на адресу Ніни Данько. Навіть виникла пропозиція розширити рамки таких читань і організувати на цьому подвір’ї літературно-поетичний фестиваль на честь Григора…

Відкриття меморіальної дошки

Я ж, у силу своєї професійної діяльності, спостерігала за цим зворушливим дійством трохи відсторонено. Але думки в голові були цілком прагматичними: про те, що поети — люди творчі, далекі від буденних перипетій, їхня фантазія лине десь поза хмарами. А тут треба б толкового юриста-господарника, який би зайнявся оформленням документів для того, щоби надати цій садибі статусу об’єкту культурної спадщини хоча би місцевого значення і внести її до Переліку об’єктів культурної спадщини… Якраз ці думки озвучив мій колега і мій колишній редактор Олександр Синягівський (таки журналісти більш практичні, аніж поети!):
— Я задав некоректне запитання Ніні Леонтіївні: ну, ось вона раптом виграє якийсь конкурс, виїде за кордон… Хто оберігатиме, хто дбатиме про ось цей небаченої сили золотий архів Григора — фотографії, оригінали рукописів? Оцей творчий «зелений» кабінет? На кого це все залишиться? Тож треба дбати нам усім разом із місцевою владою про те, щоб узаконити, щоб тут була, як мінімум, музей-садиба. Створити якийсь ініціативний комітет, підготувати документи, звернутися у відповідні інстанції, перш за все до місцевих органів влади. Тож давайте подбаємо про те, щоб оця садиба, цей лелечий край розквітав!

Тож хочеться вірити, що ці слова втіляться у реальність; садиба Корецьких-Тютюнників набуде статусу літературно-меморіального музею і стане місцем паломництва численних туристів, любителів українського художнього слова не тільки з Полтавщини, а й з усієї України.

Надія ЛИТВИН,
Юрій ОПЕРАЙЛО (фото)

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *