На творчій хвилі — донька-художниця і мати-поетеса

У лекційній залі Смарт-простору Козельщинської бібліотеки відбулася зустріч із нашою землячкою, поетесою та письменницею Ніною Данько

Цей творчий захід — майстер-клас із поезії — проводився у рамках Всеукраїнського мистецького фестивалю «Книжковий арсенал». І в ці ж дні на другому поверсі працювала художня виставка робіт доньки Ніни Леонтіївни — Алли Пустової. Тож перед початком майстер-класу я попрохав Ніну Леонтіївну розповісти про мистецький творчий доробок її доньки.
— Алла презентує серію картин, виконаних олійними фарбами на полотні, — зазначила Ніна Данько. — Ці картини вона писала, в основному, у Верхній Мануйлівці, з якою тісно пов’язана з дитинства і яка досі дарує їй натхнення для творчості. Донька за фахом — художник-дизайнер. Уже з її полотен помітно, що вона любить красу, квіти і природу, переймається людськими почуттями, стосунками, переосмислює бачене і переносить його на полотно. А ще шукає нові стилі техніки відображення власного світогляду.

Донька займалася малюванням із самого дитинства. Я віддала її маленькою до художньої студії, потім — у художню школу. Обираючи професію, Алла сказала: «Мамо, я відчуваю, що якщо я перестану малювати, я буду нещасною». Тож спочатку вона шукала відповідний факультет у Кременчуцькому політехнічному виші, але документи здали до Полтавського політехнічного університету на архітектурний факультет. Але ця професія не припала їй до душі. Уже через кілька років Алла пішла вчитися на художника-дизайнера Кіровоградського університету й успішно його закінчила. Не один рік працювала за фахом, а нині — на творчій роботі.
— У Вашому доробку, шановна Ніно Леонтіївно, понад десять книг. А чи дочка причетна до їх ілюстрування?
— Так, усі мої книги ілюструвала Аллочка. Одну — повністю, а потім сказала: «Мамо, я відчуваю, що до тебе «не дотягую» (у творчих справах подібне часто буває). Порадила підшуковувати для своєї творчої праці ще й інших художників.

— Як працює, де шукає теми художниця Алла?
— Теми, образи, деталі — усе це в неї із навколишнього світу. Але є у неї твори, які народжуються з уяви. Світ фантазій, як відомо, для творчої особистості — теж безмежний. Приміром, ось її робота «Кольори самоти». Це у нас у Кременчуці на річці Сухому Кагамлику зимувала родина лебедів. Ми ходили їх підгодовували. І Алла намалювала спочатку цілу родину лебедів, а за зиму переосмислила і створила картину «Кольори самоти», де одна лебідка пізньої осені залишилася сама.
Найновіша її картина — «Зраджена Мавка». Ось вона влітку: усе буяє, усе цвіте і пахне, і її вінок насичений барвами. А обличчя сумне, бо знаємо — вона буде зраджена. Написана вона, як кажуть, на одному подиху. А ось картина під назвою «Облітають квіти». Кожний із нас не раз, певно, спостерігав подібне, і лише художник може так виразно підсилити цей стан: усе скороминуще, отож поспішай красу пізнати завчасно… Скільки разів я проходила повз ці картини, і щоразу якась невидима сила зупиняє мене, немов хтось промовляє: а поглянь-но ще раз на мене. І дивлюся знову, і насолоджуюся, і розмірковую…

А спробуй написати вірша!
Саме до цього в якійсь мірі закликала у своєму майстер-класі поетеса, письменниця, педагог Ніна Данько. Тема її лекції — «Анатомія вірша».
У вступному слові менеджер Смарт-простору Тетяна Бражник дала повну характеристику майстрині поетичного слова, її 20-річній творчій діяльності. А потім слово узяла Сама письменниця. І розповіла про свій шлях у Поезію. Приємно було відзначити, що свого першого вірша вона надрукувала у козельщинській районній газеті. А потім був пошук відповідей на запитання: на чому стоїть поезія, як вона будується? На вічному слові. І якщо автор знаходив оте найголовніше і якщо воно надійшло із серця — отоді й поетичний рядок оживає, хвилює читачів. Якщо він має свою ритміку, динаміку — тоді краще сприймається, впливає не тільки на свідомість, але й на підсвідомість.
Ніна Леонтіївна це довела це на прикладах.
— А спробуймо-но написати свого невеличкого вірша за кілька хвилин, — виступила з ініціативою Людмила Вірченко, — за тему візьмемо рядок: «А що воно щастя таке?»
Учасники погодилися, і враз запала тиша. Через кілька хвилин кожен уперше виступав у ролі поета. І всі отримали позитивні відгуки від Ніни Леонтіївни, хоча кожний розумів, що окрім поетичної рими, тих же ямбів і хореїв, потрібно ще щось. Більшість із нас за відсутності часу оті кілька рядочків складали, наче кросворд чи шаради. Але склалося враження, що ці поетичні рядки писали не стільки ручкою, скільки серцем. І не помітити цього було неможливо.


Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *