Козельщинська цегельна пiч — незгасна!

Захар ЗІНЕНКО

Полтавщина з давніх-давен славилася не тільки родючими ґрунтами, а й наявністю майже всіх видів глини. З неї виготовляли горщики, побутові предмети та навіть іграшки. Також раніше будували хати: з глиняного саману — це був більш дешевий варіант — або з обпаленої цегли (для більш заможних людей). Саме ця цегла і вплинула на економічний розвиток дореволюційної Козельщини та користується попитом у глобалізованих українських містах і сьогодні. Про неї та історію підприємства, де її виготовляють, я вам і розповім

Цегельна артіль «Перемога», 30-і роки минулого століття.
На фото, судячи з підпису, — Іван Штрикун із дружиною (крайня ліворуч, ім’я не вказане); Іван Пилипович Кулик, директор артілі (у центрі); Андрій Моложон, Савва Старостенко або ж Леонтій Ілющенко — хтось із цих трьох умістився в кадрі тільки частково, тож його тут немає)
З сімейного архіву В.П.Гордієнка, правнука І.П.Кулика

Як відомо, після чудодійного зцілення юної графині Марійки Капніст від Козельщинської ікони у селі Козельщині будують собор, а пізніше засновують жіночий монастир.
У кінці 80-х років ХІХ століття господарство графів Капністів почало занепадати і було продано купцеві Володимиру Петровичу Ситнику. Той був дуже розумним та завбачливим. Врахувавши, що зараз будуються монастирські приміщення, він вирішив, що вдалим задумом буде побудувати цегельний завод. Бо ж вигідніше купувати матеріал у місцевого продавця, ніж у немісцевих.
Тож у 1892 році на південно-західній околиці Козельщини Володимир Ситник будує за проєктом німецького інженера Фрідріха Гофмана кільцеву капітальну піч для випалювання цегли. Навколо неї почали споруджувати й інші допоміжні будівлі для виробництва: склад для готового продукту, будинки для відпочинку робітників, навіс для формувальників та інші. Цегла виходила міцна, гарно обпалена та вогнетривка.

Формувальниця Віра Єфремівна Григор
(Жеребило). 60-ті роки минулого століття.
З сімейного архіву її сина В.А.Григора

Третього листопада 1906 року в Козельщині було розкидано прокламації: так робітники цегельного заводу протестували проти неймовірно важких умов праці. Революційно налаштований робітник П.С.Баранник вивісив на будівлі заводу червоний прапор. У зв’язку з цим було викликано загін поліції та почато розслідування.
Збереглося фото, датоване 1917 роком, яке колись входило до експозиції селищного музею. На знімку був напис: «Президія першої Ради робітничих та селянських депутатів с. Козельщини». За столом президії — Г.І.Шевченко та інші. Григорій був одним із перших революціонерів цегельного заводу, який влаштовував бунти, страйки через малу зарплатню та погане харчування.
У січні 1918 року в Козельщині була встановлена радянська влада. Селяни одержали все майно та землю Ситника. Цегельний завод же втратив господаря та занепав. Декілька небайдужих підтримували малооборотне виготовлення цегли.

Колектив заводу. 60-ті роки минулого століття. З сімейного архіву В.А.Григора

Після приходу до влади Й.В.Сталіна починається створення робітничо-селянських об’єднань — артілей. Так, на території заводу — колишній економії Ситника — у 1932 році була створена цегельна артіль «Перемога» (1932). Її директором став І.П.Кулик
Найтяжчими роками з історії підприємства стали 1941-1943 роки, бо майже все населення чоловічої статі було призване на війну. А ті робітники, що лишилися, не хотіли працювати під керівництвом гітлерівців.
Тікаючи під натиском радянських військ, фашистські варвари зруйнували, спалили та обікрали багато радгоспних та культурно-освітніх будівель. Була зруйнована й піч для випалювання цегли та всі допоміжні виробничі будівлі.
25 вересня 1943 року настав радісний день визволення Козельщини від гітлерівської окупації. Настав час відбудови.

Основний колектив заводу, 2021 рік: Олег Круподеря, Сергій Микитенко, Світлана Ждан, Неля Чіп — директор, Катерина Лашко, Зінаїда Ларченко, Марина Мірошниченко, Володимир Івашин, В’ячеслав Стрельцов,
Віктор Лашко, Олег Кірієнко, Олександр Федоренко. Фото Юрія ОПЕРАЙЛА

У роки семирічки відновили й цегельний завод: реконструювали кільцеву піч, спорудили 2 сушильні сараї зі стелажами місткістю на 100 тисяч цеглин кожен. Наявність таких сараїв оберігає цеглу від деформації та сприяє прискоренню сушки.
Реконструкція заводу сприяла поліпшенню умов та підвищенню продуктивності праці робітників. У часи відбудови підприємство отримало назву — Козельщинський завод будівельних матеріалів.
У 60-х роках ХХ століття його перейменували на завод будматеріалів імені ХVІІІ партз’їзду.
У літній період на заводі працювало 120-130 людей, а в зимовий — 20-30.
З 1998 року виробництво занепало. На підприємстві налічувалося всього 13 працівників. Бракувало елементарного обладнання: вагонеток, рамок, дах у сушильному тунелі протікав.
Це тривало до 2003 року. Відтоді почалася нова історія підприємства: спочатку завод узяла в оренду, а з 2005 року стала його власницею приватна підприємиця Неля Альбінівна Чіп.
З цього часу на заводі замінили майже все обладнання, багато чого відремонтували, вдосконалили технологію.
У 2008 році закупили новий прес для цегли марки 150, тобто 1 квадратний сантиметр її витримує 150 кілограмів!
Нині завод працює без зупинок. Його цегла постачається у Київ, Полтаву, Кам’янське, Дніпро. Тож маємо надію, що козельщинська піч для цегли не згасне ніколи!

Джерела:
В.Н.Жук, Г.Д.Сердюк, «Перлина Козельщини», 2004 рік
Н.Литвин, «За 10 років — у десять разів більше продукції» — Журнал «Наш вибір», липень 2013 року
Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. «Козельщина». А.С.Черевань — 1967 рік
І.Климко, «Де собор куполами сяє…» — газета «Козельщинські вісті»
І.Кулик, «Коли і як виникла Козельщина» — газета «Радянське село»
І.Кулик «Де собор куполами сяє» — «Радянське село», 1992 рік

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *