Ціна помсти: варто чи ні?

Історія цього жорстокого злочину почалася рівно три роки тому. Увесь цей час кримінальна справа ходила судовими інстанціями, апеляційна та касаційна скарги розглядалися судами вищих рівнів, аж до Верховного Суду України, — тому ми не могли її оприлюднити. Нарешті у справі поставлено крапку. Злочинці отримали належне покарання. І оскарження вироку суду першої інстанції (а справа розглядалася у Козельщинському районному суді) не допомогло, бо вищі інстанції посилили відповідальність і навіть збільшили термін ув’язнення одному зі злочинців. Суддя Михайло Оксенюк, який розглядав справу у першій інстанції, добре пам’ятає усі деталі, бо цей злочин непересічний і вирізняється особливою жорстокістю…

Драматичні події розгорталися недалеко від Козельщини, у тодішньому Глобинському районі. 9 серпня 2018 року 17-літній Мишко Новіков заїхав до свого двоюрідного брата Віктора, до речі, теж неповнолітнього (йому на той момент було 13 років), який жив із матір’ю та бабусею з дідусем. Там на нього чекали неприємні новини: Оленка, сестра, зі сльозами скаржилася на кривдників-односельців, братів Сергія та Миколу Крамаренків:
— Постійно чіпляються до мене, лапають, тягнуть із собою… Вже не знаю, як від них рятуватися, проходу не дають, боюся, що коли-небудь узагалі зґвалтують!
Мишко скипів:
— Зараз розберемося. Вітьку, ходімо до тих виродків!
Озброївшись дерев’яною палицею, хлопці попрямували до Крамаренків. Про що розмовляли з ними протягом двох годин, сказати важко, але у результаті Сергій з Миколою погодилися вибачитися перед Оленою. Усі разом повернулися у дім Мишкових родичів, і Сергій з Миколою почали вибачатися перед дівчиною: мовляв, чіплялися не зі зла, не усвідомлювали, що робили, бо були п’яні… Та Олена не схотіла навіть слухати їх вибачень — так її допекли. Тож Крамаренки поверталися додому ні з чим, а Михайло з Віктором вирішили їх провести. Яким мало бути те проводжання, здогадатися нескладно, бо хлопці взяли з собою палицю.
Дорогою продовжували з’ясовувати стосунки, а коли дійшли до школи, сварка досягла точки кипіння — почалася бійка. Віктор лупцював палицею Миколу, а Мишко, штовхнувши Сергія так, що той упав на дорогу, заходився бити його ногами… У цей час вулицею їхав на велосипеді з роботи ще один персонаж історії, Олександр. Помітивши бійку, не зміг не підійти, бо ж старший, уже майже тридцять років, тож спробував розсудити:
— Що тут, хлопці?
— Та ось намагаємося провчити цих виродків, вони мою сестру мало не зґвалтували! — відповів Новіков.
— Недобре… Чому це ви до дівчини чіплялися? — звернувся до Сергія.
— Не знаю… Не пам’ятаю… П’яний був… — простогнав той.
— Що, «полунички» захотілося? Зараз я вам покажу «полуничку»! — Олександр теж почав гамселити ногами Сергія, потім змусив Миколу Крамаренка стати на коліна, роззирнувся і побачив мотузку:
— Ось! Саме те, що потрібно для науки. Зараз ми твої «я…я» відірвемо, щоб до дівчат не тягло! Більше ти нікуди не ходитимеш! Тримайте його, хлопці, в’яжіть! Чого стали?
Олександр звелів Віктору обв’язати мотузкою статевий орган безпорадного і знесиленого від побоїв Сергія і — тягти. На щастя, мотузка розв’язалася і перша спроба не вдалася. Тоді за справу взявся Михайло. Послухавшись такої «поради» старшого, щосили смикнув за мотузку, потім ще і ще… Зрештою, домігся свого, відірвав Сергієві частину геніталій і викинув у найближчі зарості.
Після цього хлопці вирішили, що достатньо покарали кривдників сестри, пішли всі разом додому, вмилися від крові біля колодязя, після чого Олександр сів пиячити з Мишковим дідом.
Тим часом побитий Микола Крамаренко, трохи оговтавшись, допоміг братові прийти до тями, підняв його, і вони разом пошкандибали додому. А наступного ранку Сергій помер від травматичного шоку…
Виявивши, що його брат не дихає, Микола кинувся додому до «месників»:
— Що ви наробили?! Сергій помер!..
За висновками судово-медичної експертизи, потерпілий зазнав травматичного шоку внаслідок множинних двосторонніх переломів ребер і травматичного відриву обох яєчок. Йому було завдано 10-13 ударів по голові, 22-25 ударів по тулубу, 1-2 удари по правій руці (плечу) та 6-7 — по лівій, один удар по лівій гомілці. Усе це спричинило порушення роботи життєво важливих органів. При цьому зазначено, що травматичний шок може виникнути як відразу після травми, так і пізніше. Саме тому спочатку потерпілий міг навіть самостійно рухатися, а смерть настала через певний проміжок часу.
Вироком Козельщинського суду Олександра засуджено за  ч. 2 ст. 121 КК України  на девять років позбавлення волі, а неповнолітнього Михайла — за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на пять років позбавлення волі.
Після цього було подано апеляційні скарги як із боку захисників обвинувачених осіб на суворість покарання, так і з боку прокурора — на м’якість покарання. У результаті суд задовольнив частково апеляційну скаргу прокурора і посилив покарання лише неповнолітньому Михайлові за ч.2 ст.121 КК України, при цьому визначивши за скоєний злочин сім років позбавлення волі — замість п’яти.
Касаційна скарга вироку не змінила. Верховний суд залишив вирок у силі. Тож нині засуджені відбувають покарання.
Як бачимо, персонажів багато, стосунки між ними складні й заплутані. Можна лише здогадуватися про соціальний стан цих родин, зокрема тих, де жили засуджені; про рівень їхніх здібностей і свідомості. Адже про Олександра, наприклад, судова справа інформує, що він у свої на той момент 29 років мав освіту всього 5 класів, працював слюсарем, був офіційно неодруженим, але мав на своєму утриманні двох малолітніх дітей. Боюся навіть припустити, яке виховання вони можуть отримати від свого батька… Михайло ж після дев’ятирічки пішов працювати на місцеве переробне підприємство.
Але запитання виникає тільки одне-єдине: як і звідки зародилася в цих головах така убивча жорстокість? Відповіді чекати марно…

Надія ЛИТВИН
Імена та прізвища змінено
з етичних міркувань.
Фото ілюстративне з інтернету

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *