«Тільки в серце заглянь: не таке воно, як у інших. Більше болю у ньому. І сонця. І доброти…»

Ми вірили у важливість журналістської місії, любили газетярську справу. І з нами була Надія — Надія Антонівна Синягівська. Так і трималися у тому хиткому редакційному кораблику на хвилях розбурханих 90-их. А наша завідувачка відділом листів Надія Антонівна немов зв’язувала у триєдине начало прості християнські чесноти, які роблять нас людьми.
Бо й сама була Людиною. Любила цей світ, а понад усе – природну його досконалість. Вважала кожне Боже створіння довершеним. «Хіба не диво, що той споришевий оксамит ще й цвіте? Поглянь, його квітка нічим не гірша за троянду, така біло-рожева «зефірка», тільки що маленька, от люди й не помічають її…»
Так, Надю, ми багато чого не помічали. Інколи навіть Вас. Бо завжди тиха, немов трішки боязка. І скрізь на задньому плані. Бувало, веселим редакційним гуртом стаємо для чергової спільної світлини, а тоді як схаменемось: а де ж це наша Антонівна? А вона за коректурою і не чує, що кличуть. Або над заголовком до сількорівського допису мудрує, аби трішки «причепурити» розхристані думки нашого «головного кореспондента». Так з легкої руки новопризначеного редактора О.В.Синягівського ми величали позаштатних дописувачів. Раніше то була моя «парафія», а коли Олександр Васильович призначив мене своїм заступником, листи і масову роботу передала його дружині, Надії Антонівні.
Вона вірила в людську доброчесність, і кожен прояв негідної поведінки намагалась якось виправдати. На противагу мені молодій, швидкій на «розправу». Тільки з роками, з життєвими випробуваннями приходить ця мудрість: взути чужі черевики і пройти в них чийсь шлях, а вже потім робити висновки.
Ніколи не зверталась до Наді на «ти», хоч не така й велика була вікова різниця, та й загалом, журналістське середовище в цьому плані демократичне, без зайвих формальностей і пафосу. З нею так не виходило. Інколи у спілкуванні хочеться тримати дистанцію з доброї волі, якось інтуїтивно відчуваєш, що так буде правильно. І це зовсім не заважало дорогою додому або під час спільних прогулянок на весняні луки за василівським переїздом говорити про все на світі. Про дитячі роки і рідні місця, село Заводянку на Черкащині, річечку Вільшанку Надя розповідала так само емоційно й образно, як я – про рідні Мостиська. І ми разом сумували, що міліють ріки нашого дитинства…

Урочистості з нагоди 80-річчя «Козельщинських вістей», 2 жовтня 2010 рік. Зліва направо: Микола Операйло, Ольга Іванко, Надія Синягівська,
Олександр Синягівський, Галина Штефан, Діана Фидря,
Олександр Міщенко (Олесь Воля), Костянтин Тараненко, Григорій Сердюк

Ті бесіди ніколи не сходили на рівень жіночих теревенів. По-мінімуму про кухню, рецепти закруток чи секрети ароматного чаю. Жодних містечкових пліток. Краще про Всесвіт і мікрокосмос усередині нас. Про класичну філософію і східні медитації. Про шлях до Бога.
Походила вона з учительської родини. Тато викладав фізику і математику, мама вела початкові класи, тітка (мамина сестра) – біологію, хімію, географію. Сільські інтелігенти. Прапрапрадід по маминій лінії, Олексій Терещенко (з тих самих Терещенків!) був управителем на цукроварнях. Та про це Надія Антонівна – анічичирк. Не любила похвалятися, і вдома у них про минуле говорити було не прийнято. Бо ж і батько з розкуркуленої родини. Про це ми згодом довідались від її молодшої сестри Валентини. Вона розповіла, як росли з Надею буквально біля книжкової шафи. Відтак — великий словниковий запас, ерудиція і повага до писаного й сказаного.
У ті часи нас виховували атеїстами. Надія Антонівна про це казала: «Пробачимо матерям своїм за те, що не вчили нас молитися ні в школі, ні вдома; що у великій бібліотеці не було головної книги – Біблії. Не їх вина, що на віру у ті часи накладалося суворе табу… І все ж, стражданнями очистившись, наші матусі зберегли і передали нам найцінніше: чистоту своїх душ, любов до ближнього, прагнення до високого, світлого – усі ті якості, які навертають нас на стежку до Бога».
Хай Вам буде затишно там, у Небесних оселях, незабутня Надіє Антонівно.

Діана ФИДРЯ,
член НСЖУ

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *