Навколо неї — світ благородства і краси, тепла і любові

У 1987 році до Козельщини прибуло подружжя Синягівських. Олександр Васильович став працювати редактором, а Надія Антонівна — кореспондентом, а згодом — заввідділом листів Козельщинської районної газети.
З цими талановитими журналістами я познайомився через кілька днів після їх прибуття. Вони справили на мене яскраве враження, тож я ще з більшим бажанням продовжив співпрацю з газетою і час від часу пропонував свої матеріали.

60 років козельщинській районці, 2 жовтня 1990 року.
Зліва направо: Надія Синягівська, Леонід Литвин, Галина Штефан, Лідія Щепаченко,
Геннадій Іваненко, Володимир Вусик, Олександр Синягівський

Саме наприкінці 80-х — на початку 90-х років ХХ століття в області велася масштабна робота з підготовки енциклопедичного довідника «Полтавщина». Я був відповідальним у цій справі за Козельщинський район. Спільно з кандидаткою історичних наук, Заслуженою працівницею культури України В.Н.Жук із Полтави ми подавали статті не тільки у київську редколегію довідника, а й у редакцію нашої районної газети. Усі матеріали проходили через руки дуже відповідальної Надії Антонівни і потім з’являлися у газеті.
Я переконався, що Надія Антонівна — талановитий художник слова, проникливий психолог. Її дописи захоплювали і хвилювали. Під враженням цього я почав писати художні твори — образки, етюди, замальовки, невеликі оповідання. Надія Антонівна дуже уважно їх перечитувала, делікатно висловлювала свої думки. Врешті, сказала: «Щось у них є від Григора Тютюнника. Тож пишіть побільше». Така оцінка додавала упевненості й окрилювала.
Надія Антонівна була ще й талановитою поетесою. Яскраві враження дитинства, юності і зрілих років проходили через її чутливе серце і викристалізовувалися у самобутнє художнє світосприйняття. Володіла даром глибинного розуміння людських доль. Уміла знаходити і відтворювати особливі риси своїх героїв, проникати у їх внутрішній світ, зітканий з радощів і болів. Її вірші написані трепетним серцем і люблячою душею. Вони ніби та багатобарвна веселка, що виграє розмаїттям кольорів, викликає зачарування, подив і нестримне бажання збагнути таїну.
І знову ж таки, під цими враженнями я, ніби учень, довірився Надії Антонівні своїм потаємним: показав кілька віршів. Її позиція та підтримка надихнули мене і в цьому жанрі.
Ось так воно буває, коли людина формує навколо себе світ благородства і краси, роздаровує тепло і любов свого серця, горить бажанням примножувати добро.
Надія Синягівська також постійно працювала з обдарованою шкільною молоддю. Тому невипадково чимало випускників шкіл стали журналістами або ж просто порядними людьми.
…Минуло 10 болісних літ відтоді, як 17 вересня 2011 року Надія Антонівна відійшла у вічність. Але вона лишилася у нашій вдячній пам’яті яскравою негаснучою зорею, як у її вірші:
А я лишусь. Лишусь на зло смертям.
На зло біді, і болю, і недолі —
У добрих людях. Зорях. Пшеницях.
У пролісках. У віршах. У тополях…

Григорій СЕРДЮК,
член НСЖУ

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *