Немов богиня з лагідним обличчям

Минуло десять років із дня смерті Надії Антонівни Синягівської, а наче вчора. У пам’яті, як у просторі душі, оживають її обличчя, постать, вірші, зустрічі в поетичній вітальні. Вона була таким, на перший погляд, тихим і непомітним учасником, але насправді — лідером нашого літературного кола. Козельщинський край став для Надії Антонівни чимось святим і дорогим до щему в серці. Вона створила свій чітко окреслений літературний профіль. Була перед читачами, як на долоні, відкривала глибину своєї душі лише Богові й нам. Її поетичний талант розквітнув тендітним проліском. Вона «ховала сонце глибоко у серці», а «в посівах смутку» шукала «нев’янучу надію». Своїм співрозмовникам дарувала високу нагороду — філософію буття, оформлену витвором словесного мистецтва. Її поезія щира, чиста, сповідальна; слово сповнене простоти, доброзичливості, терпіння, дитячої наївності та дозрілої мудрості, душевних переживань і світовідчуття. Вона залишила нам свою світлу поезію. Ви тільки послухайте, яка тут гармонія слова, що вимовлене серцем:
Із неможливого можливому не буть.
Так думали…
І хочеш чи не хочеш —
Троянди на снігу не розцвітуть.
Не зійде сонце серед ночі.
Не вернеться падучая зоря.
Не зашумить пшениця на камінні.
Не потечуть за ріками моря.
Не зійде паросток із мертвого насіння…

У неї не було ні гонору, ні заздрощів. Її життєві пріоритети були надійно розставлені. Не прагнула ні матеріального багатства, ні кар’єри. Але мала скарб душі, який не з’їсть міль, не вкраде злодій. І зібрала за життя надійні плоди: любові, терпіння, віри, доброти. Вона несла, як могла, свій духовний хрест саме задля добра, любові до ближнього, до всього живого. Сподіваємося, їй «зарахувалися на небесах» щира віра в Бога, скромність і безкорисливість натури.
У моїй пам’яті Надія Антонівна лишилася схожою на Богиню з лагідним обличчям. Її талант не згаснув з роками, а продовжує досі випромінювати тепло і захист, дає благодатний ґрунт для роздумів.
Узимку (3 грудня) Надії Антонівні виповнилося б 70 років. Вшануймо серцем і добрим словом талановиту поетесу і журналіста, але насамперед, гідну людину. Хвала Творцю! Спасибі Богу, який подарував нам її.

Неоніла КРАВЧЕНКО,
смт Нова Галещина

Проліску в заметах

(пам’яті Надії Синягівської)

Ти — журналіст,
Ти — майстер слова.
У нашій пам’яті завжди
Та тиха, вічно мудра мова,
Якою говорила ти.

І посмішка сором’язлива,
І очі, повні глибини.
Неначе пролісок, вразлива
В заметах ранньої весни.

Ти над усе кохалась в слові,
Так зрозумів тебе Пегас.
Твоїх віршів слова чудові
Вражали читачів щораз.

Частіш сумна, аніж весела,
Інтелігентна і проста.
Та в погляді бринить веселка
І слово квітне на вустах.

Жила у імені надія.
В душі довіку був Господь.
Хай слово твоє вічно сіє
В серцях терплячість і любов!

Пішла від нас за небосхили,
Та на землі лишила слід
Тендітна тілом, духом сильна,
Промінчик, той, що топить лід.

Твоїх віршів рядки бузкові
Перечитаємо не раз.
Ти будеш з нами в думці й слові,
Учитель і наставник наш!

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *