Але ж це — було… (VII)

Євген ОПРИШКО

Продовження.
Початок — у №№ 36-37, 39-43

  1. Хуторяни

На план-схемі №2 кожна господарська садиба має свій індивідуальний номер. Але це не просто цифри. За ними стоять люди, їхні будні, надії, мрії, радощі і біди, одним словом — життя. Усі вони різні, кожен зі своїм характером, звичками та звичаями, але всі — прості, роботящі, щирі, невибагливі, і це їх об’єднувало. Жили у непрості повоєнні роки бідно, але часто-густо — як одна сім’я, а тому заслуговують, аби про кожного з них сказати по кілька слів.

Сушківський духовий оркестр. Керівник — Микола Стрижак
(крайній справа). Євген Опришко сидить унизу зліва. 1957 рік
  1. Серафима Сосіпаторівна Мармура, колгоспниця, працювала в городній бригаді з наряду, син Іван з нею вже не мешкав, тільки дочка Саша. Одна із останніх залишила хутір і переїхала у с. Миргородщину.
  2. Настя Білоусько, колгоспниця городньої бригади, з наряду. Діти Віра, Надя, Іван. Гаврило проживав окремо. Надя від хвороби померла молодою. Іван пізніше, після армії, оселився у Полтаві.
  3. Іван Мусійович Дубовик, учасник війни, який пройшов її від початку і до кінця. Був на Ленінградському і Сталінградському фронтах. Мав бойові нагороди. Частий гість школи, де на виховних годинах ділився спогадами про війну. У мирний час у колгоспі працював водієм.
    Дружина, у дівоцтві Тетяна Андріївна Лашко, працювала у городній бригаді. Донька Галина, мати-одиначка, з сином Іваном на початку 60-х виїхала у Кам’янське, де живе і дотепер. Коли Іван обзавівся сім’єю і поселився у Дніпрі (Дніпропетровську), забрав до себе дідуся і бабусю. На жаль, нині покійний. Його дружина Валентина живе у передмісті Дніпра у власному будинку з дочкою Таїсією й онукою Лізою. Друга дочка, Тетяна, — піаністка, викладачка, зі своєю донькою Улею, яка теж навчається у музшколі гри на флейті, живуть у Німеччині.
  4. Оляна Сушко, працівниця городньої бригади. Її чоловік, Павло Якович, під час війни показав свою зрадницьку натуру. Про це вже розповідалося. Їхній син Іван, про якого теж згадувалося раніше, після служби в армії повернувся в село і працював у колгоспі. У мене у третім класі була учителька Марія Крисанівна — спокійна, мудра, турботлива жінка і ми, її учні, чужі для неї діти, це відчували. Коли Григорій Федорович Дубовик збудував собі хату, вона жила у ній до смерті. Як померла ця одинока, бездітна жінка, Іван Павлович узяв на себе турботи проведення поховання, поховав її на сільському кладовищі. От вам разючий контраст вчинків батька і сина.
    Помітно, що між садибами №2 і№4 значна відстань. Між ними є котлован, глинище і хутірське кладовище, на межі саду Оляни Сушко та глинищем. Коли я приходив сюди за липовим цвітом, то й гадки не мав, що у кількох метрах від тієї липи знаходиться могила моєї мами. Про це я довідався у 70-х роках, коли переносили її останки на сільське кладовище. Глинище було зразу біля котловану, з його північного боку, місцями глибоке, з невизначеною формою периметру.
    Відразу скажу, котлован мав чітку прямокутну форму зі сторонами, приблизно 10-12×6-7 м. Його стіни полого опускалися до дна такої ж форми, як і верхній периметр, але за розмірами менший — значить, рукотворний. Він мав певне технологічне навантаження, бо хутір мав свій пивоварний заводик за часів пана Рейнбота кінця ХVIII — початку ХІХ століть. Такий же котлован, але більший за розмірами та глибший, розташовувався за хутором між греблею діда Мужика та криницею, поближче до річки. Там працював завод із випалювання селітри.
  5. Іван Іванович Федірець з дружиною Марфою. Коли її сестра з Федорівки померла, вона взяла на виховання її доньку. Свої діти: син Шурко і дочка Шура, яка народилася у 1954 році, й прийомна донька Тоня.
  6. Григорій Федорович Дубовик, чоботар, інвалід. Дружина Ганна Павлівна (Вовченко), її всі звали Нюрою, працювала у городній бригаді, мати-героїня. Народила 10 дітей. Двоє із них — Оля і Женя — померли малими. Інші (по старшинству): Володя, пізніше виїхав у Зіньківський район, Анатолій — утопився у ставку, Іван, одружившись, виїхав у Каховку, Василь нині живе у Горішніх Плавнях з дружиною-хуторянкою Раїсою (Ступак), Валерій — помер у дорослому віці, Петро — помер, Микола — живе у Сушках з дружиною Ольгою Фещенко, Михайло — у Сушках.
  7. Анюта Іванівна Божко (Карнаух), колгоспниця городньої бригади. Чоловік Семен Васильович Божко не повернувся із війни, учасник довоєнного сільського духового оркестру, яким керував Станіслав Францович Стасишин. Грав на трубі. Обдарований музикант і керівник. «Душа» оркестру. Він також організовував і керував духовими оркестрами після війни і в 50-ті роки. Багато вивчив і виховав музикантів, які, у свою чергу, не тільки брали участь в оркестрах, а й самі ними керували. Серед його учнів відзначу Геннадія Петракова, нині мешкає у Пригарівці, і Миколу Стрижака із Сушків, який у свій час керував духовим оркестром села. С.Ф.Стасишин був фанатом духової музики і де б він не був, там звучала духова музика, — чи в Солониці, чи у В.Вакулівці.
    Анюта Іванівна — близька подруга моєї мами Галі. Коли Анюта виїхала до дочки, то листувалися між собою. Дочка Лора Семенівна спершу жила в Аджарії (Грузія), а нині з дочкою Надею живе в Білорусі, а син Григорій із сім’єю — у Греції.
  8. Іван Павлович Дубовик, пожежник, фронтовик, гармоніст. Дружина Варвара Степанівна. Після смерті чоловіка, купивши хату, перейшла жити в село. Дітей у них не було

(ДАЛІ БУДЕ)

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *