«Грюкнув дверима і поїхав… на море»

Погляньте на цей фрагмент газети «Радянське село» 25-літньої давнини.
У самому матеріалі йшлося про святкування обжинок у Рибалках, де базовим господарством до 1992 року був колгосп, а потім — колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) імені Чкалова. Важко сказати, який стосунок мав Герой Радянського Союзу, відомий усьому світові своїми рекордними польотами росіянин Валерій Чкалов до Рибалок, де він ніколи не був, — проте його ім’я на довгі роки було увіковічене саме у цьому господарстві

Колгосп у офіційних передовиках не ходив, але й задніх не пас; це було середнє господарство, яке, втім, доволі міцно стояло на ногах завдяки непоганим урожаям. Особливо вдавалися «чкаловцям» цукрові буряки, які вони чи не вперше у Козельщинському районі почали вирощувати без застосування ручного прополювання.
Замість ліричного відступу. Сьогодні дивно про таке навіть читати, але в ті часи скрізь, де тільки вирощували цукрові буряки, усе населення, від старого до малого, отримувало «панщину» у вигляді кількох гектарів цукристих на людину, які потрібно було кілька разів за сезон виполоти вручну. Неважливо, ким ти був, — школярем, лікарем, робітником, колгоспником чи вчителем — до своєї основної та домашньої роботи мав чималий «довісок» полінки у колгоспі, яку мав виконати незалежно від того, є у тебе на це час чи немає. Та хоч уночі!

Але не тільки урожай формував достаток — його вирощували люди, умілі, роботящі, совісні. І керівництво теж було вміле та принципове. Міцність колгоспу забезпечував голова — якщо він мав риси справжнього куркуля (гадаю, сьогодні це слово історія вже позбавила негативного відтінку), хазяїна території, який дбає про своїх працівників, а у роботі керується не партійними вказівками, на які було щедрим тодішнє районне начальство, а власним здоровим глуздом. У радянські часи було досить непросто селянинові знаходити консенсус між дідівським-прадідівським досвідом і тодішнім стилем керівництва «зверху» (чиновникам підпорядковувалися й аграрії, цей факт іноді призводив до доволі абсурдних, і навіть кумедних ситуацій).
А йому це вдавалося — чоловікові, якого ви бачите на фото, Валерію Вертлібу, голові колгоспу та КСП імені Чкалова 1988-2000 років. Я знаю його майже тридцять років, не раз із редакційними завданнями бувала у Рибалках. Але у пам’ять запав найбільш яскравий, як на мене, епізод.
Було це весною, коли підійшла пора сіяти цукрові буряки. Голова райдержадміністрації О.П.Зінченко викликав до себе «на килим» голів «відстаючих», на його думку, господарств, які ще не приступили до сівби (думаю, причини були різні, як об’єктивні, так і суб’єктивні, але ж кого вони хвилювали при тодішньому стилі керівництва?); для висвітлення цього дійства запросив редакцію у моїй скромній особі, та й почав по черзі допитувати кожного, вимагати пояснень. Здорових, убілених сивиною дядьків чинив, наче неслухняних першокласників. Кожен називав свої причини (негаразди з технікою, насінням чи добривами, кадрами – у кого що). І тут «до дошки» викликають Вертліба — такого собі кремезного, красивого, кучерявого козака, якого, здається, важко чимось залякати, — і починають «допит з пристрастю». Козак тоскно дивиться у вікно, тяжко зітхає і, затинаючись, пояснює: «Та… ми… збиралися… Якраз сьогодні. Але… (подумав-подумав) Бог дощичку послав…». Це була неповторна картина! Подумки я просто аплодувала. Відтоді це мій улюблений вираз на випадок, якщо не можеш миттю вигадати причину!

Двадцять п’ять років тому Валерій Вікторович нізащо не поділився б зі мною своїми спогадами про казуси з районним начальством, бо про таке писати було не можна. А сьогодні — будь ласка.
— Скільки всього було за дванадцять років мого головування! Скільки разів викликали «на ковер», — розказує Валерій Вікторович. — Усього й не згадаєш… Але один такий «ковер» пам’ятаю. Викликав нас, голів колгоспів, Зінченко (Олексій Павлович — ред.) до себе у кабінет на черговий прочухан. Піднімає по черзі і зобов’язує кожного додатково продати державі хліб, кому скільки — сто, двісті, триста тонн. Переді мною Степаненко (Микола Тарасович, на той час голова КСП «Бреусівка» — ред.) згодився продати. Мені ж називає кількість тонн хліба — я не погоджуюся й на одну. Адже виконав усі державні контракти. Зінченко тисне — дає мені чистий аркуш паперу: «Пиши заяву на звільнення!». Я йому досить категорично і грубо відповідаю: «Мене обирали люди, тож приїжджайте і самі проводьте збори!». І пішов, грюкнувши дверима. А ми якраз збиралися з кумом, Іваном Миколайовичем Бондарем, проскочити на Одесу, скупити дітей до школи і, звісно ж, кілька днів покупатися в Чорному морі… Так і зробили. Повертаюся у своє КСП; там усе тихо, з району нікого і близько не було. А найголовніше — весь хліб я віддав своїм людям як натуроплату. А Олексій Павлович, до речі, згодом став мені добрим другом. І таке в житті буває…
Я у пам’яті зберігаю ці події, а особливо — наших прекрасних людей, які сумлінно працювали у господарстві імені Чкалова. Тож дуже радий через стільки років щиро подякувати своїм спеціалістам, усім трудівникам ланів і ферм нашого колишнього КСП за самовіддачу і привітати з нашим професійним святом — Днем працівників сільського господарства. На превеликий жаль, дуже багато наших керівників середньої ланки, спеціалістів, кращих механізаторів, комбайнерів, трактористів, водіїв навічно пішли в інший світ. Давно немає з нами й Олексія Павловича. Царство їм небесне.
Але й сьогодні на рибалківських землях працюють агрофірма «Добробут», фермерські господарства В’ячеслава Головка та Юрія Силішина, десятки індивідуальних господарств. Життя продовжується, рідна земля завдяки праці старанних хліборобів дає добрі врожаї. Тож бажаю моїм односельцям, а також усій Козельщинській громаді добра і процвітання!

Бачите, які дива може творити одна-єдина світлина зі старої районки! Нагадає про давніх друзів, поверне теплі емоції, дозволить із гумором переоцінити давні ситуації, які тридцять років тому здавалися безнадійними, а подекуди — навіть катастрофічними. А головне — поверне у молодість, де можна набратися снаги й сили, щоб витримати всі негаразди бурхливого сьогодення.

Надія ЛИТВИН

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *