«Золота Зірка» не додала здоров’я та віку

Її називали героїнею, новаторкою сільськогосподарського виробництва, оспівували на газетних шпальтах, вшановували на всіх урочистих офіційних заходах. Тільки її — передову свинарку радгоспу «Козельщинський» — фотографували для газети у парадному одязі, з ошатною зачіскою та зіркою Героя Соціалістичної Праці. Обличчя ж решти працівниць тваринницьких ферм дивилися з газетних світлин на читача, запнуті теплими чи легенькими хустками, у залежності від пори року…

Ви вже здогадалися, що мова про Валентину Миколаївну Семенко, гордість нашого краю? А чи хтось замислювався над тим, якою працею дісталися їй Золота Зірка героїні — найвища нагорода за трудові досягнення в тодішньому СРСР — та радянські ордени? Чи хтось хоча б раз намагався без тогочасного комуністичного пафосу побачити у ній не володарку високих державних нагород, члена Полтавського обкому КПУ та бюро партійної організації радгоспу «Козельщинський», делегатку всесоюзних і республіканських партійних з’їздів, — а просто людину, жінку?..
Дівчинка Валя народилася у звичайній селянській родині, тож з ранніх років звикла до фізичної праці. Не думаю, що вона плекала якісь високі мрії, бо треба було годувати себе і родину. Сімнадцятирічною пішла до колгоспу різноробочою, згодом вивчилася на фрезерувальника і працювала на вагонобудівному заводі у Дніпродзержинську. Потім доля закинула її у свинарство, спочатку в радгосп на Новосанжарщині, а згодом — до нас, у радгосп «Козельщинський».
Він, до речі, славився цією галуззю, на базі господарства неодноразово проводили всілякі семінари, навіть іноземні делегації приїздили вчитися, як правильно розводити свиней. Але все ж таки важкої фізичної праці ніхто не скасовував. Дівчата-свинарки тягали відра, вичищали гній, забезпечували належний догляд за свиноматками (а це нелегко й відповідально), — і все це — у гумових чоботах. Протягом цілого дня. Протягом років. Протягом усього трудового життя. Для Валентини цей проміжок склав чверть віку, з 1956 по 1980 рік. За тяжку, рабську працю біля свиней жінці вручили у 1966-му медаль «Серп і молот».
Чому обрали саме її — сьогодні достеменно ніхто не може сказати. Вони разом працювали на свинофермі — Валентина і її подруга Тетяна. Мали однакові показники у роботі. І перед районним партійним керівництвом постала дилема: кого ж представляти до високого звання? Чому вибір зупинили на Валентині Семенко — вродливій самотній жінці з чоловічим характером, яка знала собі ціну і могла миттю поставити на місце будь-якого кривдника чи жартівника, — зараз можна лише здогадуватися… Але це звання було якраз для неї і неабияк тішило честолюбство, бо дозволяло простій свинарці час від часу почуватися королевою — коли на урочистостях запрошували до президії, вітали оплесками, паперово вшановували грамотами…
Які привілеї давала Золота Зірка героїні? Перш за все — право на персональну пенсію. Валентина Миколаївна отримала статус пенсіонера всесоюзного значення у 1985 році, а разом із ним — персональну пенсію у розмірі не вище 250 радянських карбованців (курс долара США на 1 лютого 1985 року становив 87.95 крб за 100 доларів). Це приблизно 284 одиниці доларового еквіваленту. Персональному пенсіонерові житлова площа оплачувалася у розмірі 50%, надавалася 50%-на знижка в оплаті комунальних послуг (газ, електроенергія), 80%-на знижка вартості ліків і безкоштовне (тобто за рахунок держави) протезування, санаторне лікування тощо…
Але всі ці блага аж ніяк не компенсували підірване у молодості здоров’я. Валентина Миколаївна на старості ледве-ледве пересувалася по хаті. Хоча дуже любила читати; книжки їй приносили з бібліотеки додому — була така послуга. Доживала віку наша героїня у дуже скромних умовах, на самоті, усього на місяць переживши свій 70-літній ювілей…

А як же працюється свинаркам — героїням нашого часу? Це запитання могло лишитися без відповіді, оскільки свинарства у масштабах цілої галузі у нашому регіоні не лишилося, як, власне, немає вже й Козельщинського району. Є лише поодинокі свиноферми. Одна з них варта особливої уваги, бо просто фермою назвати її важко — швидше за все, це свинокомплекс. Сторонній особі там побувати нереально через суворі карантинні правила стосовно африканської чуми свиней. Але допоміг нам підприємець із Приліпки Юрій Скляревський: він надав детальну інформацію та фото з виробництва, яким ось уже кілька років успішно керує його дружина Тетяна… Деталі у матеріалі “Не знаєте, як боротися з кризою?
Підсуньте їй… свиню!”

Please follow and like us:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *